Перейти до основного змісту
Кермувала тролейбусом, а тепер перевозить полеглих бійців. Історія тернопільської водійки місії "На щиті"

Кермувала тролейбусом, а тепер перевозить полеглих бійців. Історія тернопільської водійки місії "На щиті"

Оксана Перняк з позивним "Відьма" — водійка місії "На щиті". Раніше тернополянка їздила за кермом тролейбуса, а зараз перевозить тіла загиблих захисників. Каже, це можливість віддати шану полеглим бійцям і гідно провести їх в останню дорогу. Свою історію жінка розповіла Суспільному.

"Найважче, коли біля тебе їдуть рідні загиблих"

Волонтерка забирає полеглих бійців із моргу та везе до місця поховання.

"Сьогодні ми прощаємося з Олегом Костюком. Він з Тернополя, проживав на вулиці Довженка. Сумно, що стільки героїв гине, що мусимо їх проводжати в таких машинах. Хотілося, щоб цих машин взагалі не було і війна скоріше закінчилася. Але ми робимо все, щоб гідно провести наших бійців в останню дорогу", — розповіла жінка.

До місії "На щиті" Оксана Перняк долучилася рік тому.

"Найважче, коли біля тебе їдуть рідні загиблих — мама, дочка, жінка, яким ти не знаєш, що сказати. Деколи доводиться бути й психологом. Сказати: "Тримайтеся, у вас є діти, ваш син був Героєм. Його проводять як Героя. Інакших слів ти просто не можеш знайти".

За словами Оксани Перняк, якщо не везе загиблих, то власним авто їде в колоні, яка супроводжує тіло.

"На початках було набагато менше людей, зараз все більше. Є соцмережі, люди читають про те, що буде зустріч і приєднуються. Зазвичай, зібрана своя команда, яка їздить давно й виїжджає на супровід за будь-яких обставин, навіть якщо повідомили про зустріч загиблого за годину до супроводу. Ми оперативно списуємося в групі і люди одразу виїжджають".

Зустріч загиблих бійців
Зустріч загиблого "На щиті". Суспільне Тернопіль

Оксана не лише водить автомобіль "На щиті", а й знімає відео для соцмереж про супровід героїв.

"Ти маєш бачити ситуацію на дорозі, слідкувати за машинами, які їдуть попереду та позаду, і знімати. Але якось вдається поєднувати, вже навчилася".

"Буває так, що вискакують машини, вклинюються в колону або просто не зупиняються"
На щиті
Оксана Перняк знімає відео про зустріч загиблого для соцмереж. Суспільне Тернопіль

Оксана Перняк розповіла, що колона "На щиті" завжди проїжджає центральними вулицями міста. Люди виходять з автівок, пішоходи зупиняються. "За рік люди вже зрозуміли, що таке супровід. Звісно є ті, хто вважають, що так не має бути й не зупиняються, але це дуже рідко".

На вулиці Руській у колону "На щиті" в'їжджає маршрутний автобус №14. Оксана розповіла, що бувають випадки, коли водії переривають колону.

"Буває так, що вискакують машини, вклинюються в колону або просто не зупиняються. Є таке, що людина йде по пішохідному переході в навушниках і не чує, бо слухає музику, не бачить, що їде колона. Тому не всі це розуміють. А є міста, де немає таких супроводів, це дуже видно по іногородніх, коли вони приїжджають сюди, то не знають, що робиться й чому треба зупинятися".

Маршрутка №14
Маршрутний автобус №14 в'їжджає в колону "На щиті". Суспільне Тернопіль

Якщо боєць, з яким прощаються, тернополянин, то Оксана заїжджає до нього у двір.

"Рідні та сусіди прощаються з полеглим бійцем декілька хвилин і потім ми їдемо в Дім печалі".

Під час руху Оксана Перняк спілкується з іншими учасниками колони "На щиті". Так, розповіла жінка, координують колону.

"Попереду є той, хто веде колону, наразі там мій чоловік їде, а є людина, яка їде позаду. З ними спілкуюся, щоб колона не розривалася, щоб ніхто не виїжджав на зустрічну смугу. Є група в телеграмі, де ми також спілкуємося, люди ставлять плюсики, хто приїде, хто не буде. Коли я не тут, а в колоні, я підходжу до людей, кажу їм, як стати, які правила. Їдемо зі швидкістю 20-30 км/год, якщо на трасі — то 40 км/год. Їдемо парами, з двома прапорами — червоно-чорним і синьо-жовтим, з певною відстанню між машинами".

На щиті
Колона "На щиті". Суспільне Тернопіль

Супроводжувати загиблих бійців морально важко, каже Оксана Перняк. Проте з часом навчилася контролювати емоції.

"Напевно я вже навчилася трошки абстрагуватися від цього. Тому що деколи дуже багато в день супроводів і кожного разу, коли ти будеш плакати, то ти просто виснажишся. Всеодно приїжджаєш ввечері додому й тобі важко. Десь-колись получається абстрагуватися, десь-колись ні. Буває момент, що після певного періоду ці сльози таки з’являються й воно прориває".

На початок