Максим Кузів з позивним "Залізняк" до повномасштабної війни був головою Тернопільського осередку громадської організації "Сокіл" і кандидатом у майстри спорту зі спортивного туризму. У 2022 році він став на захист держави від російського вторгнення. Хлопець загинув на бахмутському напрямку 7 липня 2024 року.
Історію "Залізняка" Суспільному розповіли рідні Максима. Його батьки і дружина щодня приходять на Алею Героїв у Тернополі, де похований боєць.
"Ми постійно до нього приходимо, приносимо їсти і пити. Пишемо йому повідомлення на його номер телефону. Для нас він не помер. Для нас він завжди буде живий", — сказала мама Максима Оксана Кузів.
Вона розповіла, що позивний "Залізняк" хлопець взяв собі на честь ватажка гайдамаків Максима Залізняка:
"Ще в юності він багато читав про Холодний Яр. В нього була настільна книга про Холодний Яр. І позивний "Залізняк" він собі взяв з тих подій, які відбувалися ще понад 100 років тому. Це для нього було прикладом. І так склалося, що він пішов служити в 93 окрему механізовану бригаду "Холодний Яр".
Із дружиною Оленою Максим Кузів познайомився у громадській організації "Сокіл". Туди Максим вступив у 15 років. З часом став головою тернопільського осередку "Соколу", почав проводити вишколи для молоді, розповіла Олена Кузів.
"Особлива його риса — він вмів збирати людей навколо себе. Коли з ним спілкувалися, то він випромінював віру в себе. Він міг розговорити найскромнішу людину, яка не дуже сильно любить спілкуватися. Зазвичай, коли я приходжу до нього на могилу мені сумно. Розказую йому смішні історії, щоб йому також не було сумно", — сказала Олена.
На могилі Максима рідні поставили символічні для нього речі.
"Тут маленька фігурка, яка нагадує собаку Максима — Ніку. Він приніс її додому і вона живе з батьками Максима. Іграшкові машинки, одна з них — з гербом 93 бригади. Він обожнював машини. Його мама в дитинстві водила дивитися на ці всі електрички", — розповіла Олена Кузів.
Одружилися Олена та Максим 12 червня цього року. Через місяць після цього боєць загинув. Олена розповіла, після загибелі чоловіка набила татуювання з його ескізу:
"Ми набили карабіни, бо він займався туризмом. Їх два і вони з'єднані, бо ми пов’язали своє життя. Максим набив його перед нашим розписом, а я вже набила після його смерті. Тепер в нас є парне татуювання. Також ношу перстень його, який він забажав на день народження. Це перстень з шевроном його бригади. На мене він завеликий тому ношу його на шиї".
Разом з батьками Максима Кузіва живе собака, яку хлопець ще в дитинстві приніс додому.
"Нікуся улюблена собачка нашого Максима. Коли він приніс її, їй був тільки місяць. Так вона виросла разом з ним. В нас лишилася ще й така пам’ять про сина", — сказала Оксана Кузів.
Вдома в кімнаті Максима сім'я зберігає пам'ятні про нього речі, зокрема нагороди. Тут хлопець облаштував стіну з грамот, які вручили на змаганнях. Він був кандидатом в майстри спорту зі спортивного туризму, розповіла його мама бійця.
"В нього був такий потяг до дії. Він займався туризмом, вишколами займався і хотів продовжувати це. В університет поступив на спортивну спеціальність. Завжди казав: "Мам, я буду міністром спорту України. Мій біль переважає гордість. В нас в першу чергу дитина загинула, а потім вже герой. Мамою героя не просто бути. Але ним можна пишатися. Організовував людей навколо себе".
