Йосип Штремпел разом із сином пішли на фронт добровольцями. Сьогодні чоловікові мало б виповнитися 52 роки, проте в березні минулого року він загинув на Луганщині. Під час останнього бою дві доби з побратимами тримав оборону позиції, поки "вагнерівці" накривали вогнем. Йосип зумів врятувати командира, а сам пораненим повернувся у бій.
Історію гранатометника 67-ї окремої механізованої бригади Суспільному розповіла дружина загиблого воїна Тетяна Скрипка.
"Якщо загине один, то буде добре, а якщо два — ти не переживеш"
Йосип Штремпел пішов на війну в 2022 році.
"Ми переселенці з Херсонщини, два місяці жили в окупації. Коли зрозуміли, що більше так не витримаємо, переїхали до Тернополя. На другий день всі пішли до військкомату і стали на чергу. Хлопцям сказали: "Ні, ви залишайтеся, чекайте, ми вас викличемо". Але вони не могли чекати. Пішли в "Правий Сектор", пройшли вишколи та поїхали".
Тетяна просила чоловіків бути на війні разом.
"Коли вони розділилися, я дуже переживала. Син там, чоловік там, я постійно телефоную і то той не вийшов на зв'язок, то той не вийшов на зв'язок. А Йосип мені сказав: "Якщо загине один, то буде добре, а якщо два — ти не переживеш, тому ми розділилися".
"Постійно рвався на Херсонщину, всіма правдами і неправдами"
Йосип родом із Закарпаття, проте разом з дружиною та дітьми жив у рідному селищі Тетяни — Козацьке Новокаховського району Херсонської області. На початку повномасштабного вторгнення його окупували росіяни. В квітні 2022 року сім’ї вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію, проте мама Тетяни залишалася в окупації до листопада. Йосип мріяв звільнити Козацьке та повернутися до рідної домівки, розповіла Тетяна.
"Він постійно рвався на Херсонщину, всіма правдами і неправдами. Їхній підрозділ ставив український прапор у Великій Олександрівці. Він тоді мені подзвонив: "Тань, я майже дійшов до Берислава". А це за 8 кілометрів від нашого будинку. А мамі він сказав: "Мам, якщо я постукаю вночі, то ви не лякайтеся. Я скажу: "Доброго вечора, ми з України".
"Тримали посадку два дні, поки "вагнерівці" не накрили артою"
Потім Йосип воював на Донеччині. Останньою областю, яку захищав, стала Луганська. 13 березня 2023 року чоловік загинув у селі Площанка. Куртку, в якій Йосип був в останньому бою, Тетяна зберігає й досі:
"Вона пробита осколками повністю, рукава, спина. Зі слів побратимів, це була посадка, в яку ніхто не хотів іти. І визвалися хлопці з його групи, сказали: "Молодь, ви сидіть, а ми йдемо".
Посадку, розповіла Тетяна, Йосип з побратимами тримали два дні.
"Їхнім гаслом було: "Ні метра нашої землі". І так тримали вони ту посадку, ні на метр не відступивши. Коли його привезли, пальці були стерті до кісток від гачка автомата. На вказівному виднілася кістка, тому він заклеював його пластиром. Зі слів побратимів, був сильний бій. Коли "вагнерівці" зрозуміли, що не візьмуть посадку, то почали крити артилерією. Вони зрівняли все. Йосипа поранило".
Не зважаючи на поранення, Йосип врятував свого командира.
"Побачив, що його командир "Рос" поранений, почав його витягувати. Витягнув "Роса" і, стікаючи кров’ю, повернувся назад у бій. А потім йому прошило скроню уламком. Дякуючи Богу, я змогла похоронити чоловіка. Його привезли. Дякую хлопцям, що змогли його витягнути".
Передали Тетяні й годинник чоловіка.
"Він досі йде, але ремінець розірвався. Це все, що мені передали. Все, що в нас залишилося від чоловіка — годинник, куртка і декілька фотографій".
"Я б кожній жінці бажала такого чоловіка"
Із Йосипом Тетяна прожила 11 років.
"Через два роки після того, як ми зійшлися, у нас народилася наша донечка Богданочка. Це була вершина всього. Богдана була його ідеалом життя. Він заради неї би все зробив. Людиною він був дуже доброю, працелюбною. Я завжди кажу: "Я б кожній жінці бажала такого чоловіка". Ніколи він мене нічим не образив, ніколи ми не сварилися".
Жінка розповіла, на Херсонщині мали власний бізнес і все завжди робили разом.
"Їсти приготувати – разом, на цех піти вироби бетонні робити – разом. Десь щось трапилося, у мене тяжко хворів батько, завжди разом. Ми майже не розлучалися".
"Хочу, щоб мій тато був Героєм не лише на словах"
Зараз доньці Йосипа Штремпела 9 років.
"Я б дуже хотіла, щоб тато був живим, але, на жаль, його неможливо повернути. Я запам’ятала його як чесну і добру людину. Ми з сім’єю створили петицію про присвоєння звання Героя України моєму татові. Я не хочу, щоб він був Героєм тільки на словах".
Нещодавно Йосипа Штремпела посмертно нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Також він має звання "Почесного громадянина міста Тернополя".
Сьогодні, 26 вересня, Йосипу Штремпелу мало б виповнитися 52 роки, розповіла його теща Надія Кузакова.
"Відчуваю, що його вже немає, що немає в мене захисту. Немає цього захисту ні в онука, ні в онучки. Йосип був найдобрішою людиною, він кожному вмів поспівчувати. Коли в нашому селищі комусь потрібна була допомога, йшли до Йосипа. Він ніколи нікому не відмовляв".
Похований Йосип Штремпел на "Алеї Героїв" Микулинецького кладовища в Тернополі.
