Олег Зімбалевський — сержант-менеджер прикордонної комендатури швидкого реагування 79-го прикордонного загону Південного державного регіонального управління Державної прикордонної служби України. До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну він чотири роки жив у Польщі, працював логістом. Приїхав додому і добровільно прийшов у військкомат. Його мобілізували 16 березня 2022 року. Олег Зімбалевський розповів Суспільному про своє лемківське коріння.
Щороку в другу неділю вересня відзначається День пам’яті українців — жертв примусового виселення з Лемківщини. У 2024 році виповнюється 80 років від початку депортації лемків. Суспільне Тернопіль готує низку матеріалів про тих, хто має лемківське коріння і захищає Україну від російських окупантів. Олег Зімбалевський — герой цього спецпроєкту. Далі його пряма мова.
Про своє лемківське коріння
Мені 31 рік, я родом з міста Монастириська, що в Чортківському районі на Тернопільщині. Починаючи з першого фестивалю "Дзвони Лемківщини", я не пропустив жодного. Закінчив історичний факультет Чернівецького університету імені Юрія Федьковича. Лемківщина була як хобі і, власне, як коріння роду. Я захоплююсь генеалогією, я вивчаю свій родовід, навіть уклав схематичну таблицю свого роду. Дослідив до прадіда мого дідуся, якого переселили. Коли я одружуватимусь, я б хотів на своєму весіллі відтворити лемківські обряди.
Рідний тато моєї матері переселений із села Щавник Новосончівського повіту, тодішнього Краківського воєводства. Сім'я мого дідуся Милянича Володимира, складалася на той момент з нього, чотирьох сестер, матері і батька. Дві старші сестри були заміжні, їх переселили хвилею раніше. Їх було виселено разом з їхніми сім'ями і чоловіками з села Мілик, і вони потрапили одразу на Тернопільщину, в село Доброводи тодішнього Монастириського району.
Сім'я мого дідуся була переселена в місто Знам'янка Кіровоградської області, там вони жили до осені 1945 року. Переселені вони були у травні. Туди їх завезли товарняком. Вони з собою взяли одну корову, коня, подушки, ковдри, перини, трошки одягу та грошей. Там вони все це виміняли на необхідні речі та продукти, тому що їх підселили до якоїсь місцевої жінки, вона була вдовою, дуже добра насправді була людина, але їм там було важко. Кліматично перебувати було важко, погана якість води була, було некомфортно дуже і навіть хворіли через це. У степовій зоні було дуже складно.
Мій дідусь і його старша сестра Стефанія, вони тихенько товарняками їздили сюди на Тернопільщину зі Знам’янки. Нелегально добралися, побачилися з сестрами, переговорили і вирішили всі перебиратися сюди. І вони добиралися десь два тижні через сучасну Молдову, вони дісталися наприкінці осені до станції Потутори, сучасна Бережанщина. Звідти 40 кілометрів пішки, по снігу йшли до села Доброводи.
Що таке лемківська спільнота
Лемківська спільнота — це дуже тісне, дружнє коло людей, дуже тісне і дружнє. У них є, на жаль, спільна риса — біль по втраті Батьківщини. Це спільнота потужна духовно, потужна культурно. Будь-хто з лемків завжди відкритий допомогти іншому лемку. І це не тільки стосується лемків, а й українців загалом.
Найяскравіший спомин із фестивалю "Дзвони Лемківщини"
Найбільш щемний спомин — це запалення ватри, урочисте запалення ватри. І дуже велика кількість подій пов'язаних саме з ватрою, гарні розмови, дружні бесіди. Ватра — це символ. Поки горить ватра, значить все гаразд. Ще один спомин, коли я вперше почув пісню "Ой, верше, мій верше".
Про лемків і вивчення історії та родоводу
Зараз у наш час надзвичайно важливим є згуртування лемків. Ми маємо переселенців і частина людей мають схожий біль, біль за втратою своєї домівки. Тому важливо зберігати знання про коріння свого роду. В історії всі процеси зазвичай циклічні. Зараз ми в тому витку історичного поступу, коли знову виникає зацікавлення й інтерес до минулого. У мене, зокрема, до історії нашої сім'ї.
Багато болісних сторінок 20 століття як от голодомори, депортації, виселення українців замовчувались. І зараз ми, завдяки доступу до даних, відкриття архівів і розумінню всієї картини, можемо для себе з’ясувати: як, чому так сталося, чому ми народилися тут саме за таких обставин, чому ми змушені боротися, як боролися наші батьки, як боролися наші діди. Ми вже багато знаємо, як вони боролися за краще життя і за свою ідентичність. Вивчаємо для того, щоб ми були продовжувачами цього.
Щоб ми були продовжувачами і носіями цієї ідентичності, власне, й потрібні такі етно-культурні фестивалі. Їхня основна суть і функція — популяризувати культурну складову невеличких спільнот, як ось лемки чи інші спільноти, чи нацменшини. Ми достатньо толерантна країна, щоб розвивати це все в комплексі.
Нагадаємо, в 2021 році Суспільне зняло спецпроєкт про лемківську культуру "Дзвони Лемківщини".
17 серпня цього року в Монастириськах зібралися лемки, аби запалити "Ватру нескорених". Захід приурочили до 80-х роковин з початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя та Любачівщини.
