Іван Франко — український письменник та поет. Кость Левицький — один із основоположників українського державотворення. Юрій Федькович — письменник, який відкрив світу Олексу Довбуша. Володимир Лучаківський — єдиний українець бургомістр Тернополя. Усіх їх об’єднувала одна організація — товариство "Просвіта".
Про це Суспільному в документальному серіалі "Мандрівка довоєнним Тернополем" розповіла заступниця міської голови "Просвіти" в Тернополі Галина Шот.
За її словами, з приходом у Галичину більшовиків списки учасників "Просвіти" стали списками репресованих.
"Вони розуміли, що українці — це нація, яка за своє буде боротися і героїчно вмирати, захищаючи своїх. І тому перше, що було зроблено, — це було знищено "Просвіту". З часу заснування у другій половині ХІХ століття товариство "Просвіта" завжди об’єднувало українців. Це одна з перших українських організацій, яка виникла у час окупації України, найчисельніша".
Першу "Просвіту" створили у Львові.
"Тоді в 1868 році активно працювали галицькі москвофіли. Саме вони першими вороже сприйняли створення товариства українців. "Просвіта" стає першою організацією, яка діє на національних принципах. І це в час, коли Галичина є частиною Австро-Угорщини. Потрібно було утверджувати ідею незалежності України, потрібно було українцям нести рідне слово, освіту. Шкіл ж не було українських. Україна була поділена між двома імперіями, а нація хотіла жити і розвиватися повноцінно", — розповіла Галина Шот.
Архівні документи про діяльність товариства "Просвіта" вивчає директор державного архіву Тернопільщини Федір Полянський.
"У нас є статут, який був прийнятий у 1924 році в місті Тернопіль. Мета діяльності товариства "Просвіта" — це, перш за все, піднесення добробуту українського народу. Весь спектр культурного і громадського життя, який існував, — це все було під офірою товариства "Просвіта". Захищали своїх членів, захищали їхню національність, захищали їхню віру, їхні права, свободи і давали можливість себе реалізувати".
У Тернополі першим головою організації став Володимир Лучаківський — єдиний українець, який був бургомістром Тернополя. Секретарем тернопільської "Просвіти" стає Олександр Барвінський.
Історик Володимир Окаринський каже, що у власності "Просвіти" було кілька кам’яниць у Тернополі.
"Тернопільська повітова "Просвіта" виникла в останній чверті ХІХ століття і на початок ХХ століття вони вже отримали в свою власність, власними зусиллями, кілька будівель в центрі Тернополя на тодішній вулиці Міцкевича, теперішній Бульвар Шевченка. Тепер тут — Євростудія Західноукраїнського національного університету".
За словами голови Тернопільського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" Петра Шимківа, в час окупації України організація фундаментально розвиває свою мережу та має представництва чи не в кожному місті, містечку та селі Галичини. Організовує видавництво книг, будівництво хат-читалень у селах.
"У кожному селі був осередок "Просвіти", була хата-читальня і, навіть, майже в кожному був хор просвітянський. Десь через одне село чи через два села був духовий оркестр. І це справді час, який ми називаємо найбільшим розквітом, я називаю його золотим часом "Просвіти". Бо саме в 30-х роках найбільше був розвиток просвітянської діяльності".
У Тернопільському краєзнавчому музеї зберігся читацький квиток, якому майже 100 років. Належав він рільнику, який приходив у хату-читальню.
"У селі була читальня і люди записувались до цієї читальні. Їм видавався квиток і людина, ніби сповнялась такою гордістю, за приналежністю до того, що вона є читачем читальні. Селянин, який був у "Просвіті", він зовсім по-іншому мислив. Людина, яка читає, в неї формується мова. Люди ставали інтелігентнішими", — каже завідувачка сектору Тернопільського обласного краєзнавчого музею Уляна Свередюк.
"На цей період припала молодість мого дідуся — Соляра Василя. Він був активним просвітянином. В першу чергу, в селі вони пропагували все українське, починаючи від українського строю, української пісні, українського слова і закінчуючи великими театральними виставами. 1947 року знайшовся зрадник, який викрив криївку і 60 кегебістів оточили їх зненацька. Хлопці відбивалися до останнього патрона, а останній патрон завжди був приготовлений для себе, аби не здатися у полон. Василь Соляр, мій дідусь загинув, будучи воїном Української повстанської армії", — розповіла Галина Шот.
На початку окупації Галичини більшовиками у 1939 році Тернопільська філія "Просвіти" складала бібліотеку більше, ніж із 6 тисячі томів. Також товариство володіло нерухомістю та іншим майном. Вартість будинків "Просвіти" в Тернополі у 1938 році складала 122 тисячі злотих.
"Селянин десь там мав урожай восени, то він міг десятину або десь більше, або, можна сказати, і п’яту частину зароблених коштів віддати на "Просвіту". Залежно коли це. Якщо будувалася хата-читальня, то тоді люди разом будували і дуже багато коштів несли на українську справу", — каже Петро Шимків.
"Багато меценатів, доброчинців цієї справи, які готові були пожертвувати. Бо вони розуміли, що те, що робилося тоді, воно дасть свої плоди за багато років", — говорить Галина Шот.
В архіві збереглися облікові картки членів тернопільської філії "Просвіти".
"Марія Водяна, вчителька. 1922 рік. Заплатила 240 злотих. У 1923 році заплатила 1000 злотих. Студент Заблодський Семен в 1922 році заплатив 240 злотих. Бачимо, що сума була фіксована. Про видання книжок ми говоримо, різних збірок, тут шукалися вже меценати. Видавати таку велику кількість літератури, підтримувати українські читальні, організовувати весь цей рух, преса і так далі. Ми розуміємо, що це великі кошти навіть за нинішніми мірками і без меценатства це неможливо було", — каже Федір Полянський.
Нагадаємо, Іван Франко економив на їжі, щоб сплатити членство в "Просвіті".
За словами Володимира Окаринського, з приходом більшовицької влади в 1939 році перших у тернопільську в’язницю кинули патріотів-просвітян.
"Активісти "Просвіти", активісти "Лугів", активісти Наукового товариства Шевченка або навіть просто рядові члени, активістами вони могли бути на рівні села, містечка, міста, повіту. Вони, власне, потрапили в ув’язнення і багато з них були або вивезені, або навіть страчені в останні дні перед приходом німців по тюрмах Західної України".
"Просвіта" допомагала українцям Галичини у час окупації зберегти свою національну ідентичність, і саме на Тернопільщині вперше хор отця Йосипа Вітошинського виконав пісню "Ще не вмерла Україна", яка сьогодні є символом України та державним гімном.
