Тернополянин Олександр Лихошерст — командир артилерійського розрахунку. Вже понад рік чоловік воює на Бахмутському напрямку. У вільний час готує для побратимів домашні страви та десерти.
"Я працював до війни в магазині. У мене були свої клієнти, свої друзі тут на ринку. Я завжди сюди приходжу в гості".
У грудні 2022 року чоловік добровольцем приєднався до 67 бригади Добровольчого українського корпусу.
"Я затримався дуже надовго, про що сильно шкодую, я запізнився майже на рік війни. Моя війна почалась 1 грудня 2022 року, як показав час, це все було недаремно. Я встиг на навчальний процес та підготовку".
Олександр Лихошерст каже, до початку повномасштабного вторгнення залишив роботу на ринку та поїхав за кордон. Про війну дізнався, коли був у Польщі.
"Поки я збирався, вияснилось так, що неможливо поїхати із цієї роботи".
Чоловік проходив підготовку на Львівщині. У 2000 році служив в армії, тому досвід в артилерії вже мав.
"У мене друг служить у цій самій бригаді. Він сказав, що нам бракує людей, які розуміються в цій справі. Минаючи всю Україну, ми шукали, де нам треба зупинитись, тоді я вже побачив розвалені будинки".
Понад рік Олександр Лихошерст воює на Бахмутському напрямку.
"Там розрадою був гумор, який місцями трохи чорний, але це дуже тримало бойовий дух. Насправді було деколи місцями страшно, деколи не зрозуміло, що відбувається. Хороший колектив має дуже велику силу".
Олександр на передовій почав готувати для побратимів. Найчастіше готує домашні страви та десерти.
"Мені мої друзі подарували шеврон з написом "Ніхто не жарить так, як я". Тому освоюю ще одну таку роботу, вчуся борщі варити і голубці ліпити. Найскладніше — це вареники, бо усі люблять вареники. А голубці із м'ясом їдять добре".
Олександр Лихошерст розповідає, пішов на війну, заради 15-річного сина.
"Я пішов на ту війну, заради того, щоб не довелося нашим дітям це пережити і брати участь в цьому. До всього треба бути завжди готовим, мій син це розуміє. Плани в мене одні, щоб війна закінчилась нашою перемогою".
