У Підволочиську на Тернопільщині попрощалися з військовослужбовцем, командиром відділення радіаційного, хімічного та біологічного захисту, молодшим сержантом Володимиром Пелипівим. У червні його рідні отримали сповіщення, що Володимир зник безвісти під час обстрілу на Донеччині. Про це розповіла Суспільному його сестра Людмила Ковач.
За її словами, три місяці сподівалися знайти його живим. Наприкінці вересня отримали підтвердження ДНК-аналізу, що Володимир загинув.
Жителі Підволочиська на колінах зустріли тіло загиблого військовослужбовця. Прощання з ним розпочалося з панахиди в центрі Підволочиська.
"Він у мене був так, як друге життя. Спілкування в нас були есемесками, телефоном, по декілька слів. Просив, щоб я сильно не переживав, щоб був витривалим і чекав на нього", — говорить батько загиблого Ярослав Пелипів.
42-річний Володимир Пелипів був військовослужбовцем 55 бригади. Захищати Україну пішов на початку повномасштабного вторгнення, каже його племінник Віталій Ковач. Тоді вони бачилися востаннє.
"У нас були з дядьком близькі стосунки. Пам’ятаю його як світлу людину. Він назавжди залишиться в моєму серці. Хотів би перейняти від нього такі якості, як сміливість, любов до своїх рідних, батьківство. Прекрасні якості були в мого дядька".
Потім похоронна процесія вирушила до будинку, де жив Володимир.
"Все полишив: дітей, рідну землю, всіх нас і побіг туди, де боляче, де страшно, де війна. Щоб вона сюди не прийшла", — сказав настоятель Святотроїцького собору Тарасій Махніцький.
Віддати останню шану загиблому захиснику прийшли рідні, друзі, колеги, побратими та односельці. Побратим Володимира з позивним "Кактус" розповів, служили разом в одному батальйоні.
"Вовчик мав позивний "Хімік". Був чудовою людиною. Всі його любили, поважали. Він пішов у штурмову групу. Наскільки я знаю, загинули всі побратими, які там були. Прилетіло туди і вони загинули. Вовчика шкода, як земляка. Він на машині вирішував багато, навіть на передку, незважаючи ні на що. Був надійною людиною".
Племінник Володимира Святослав до останнього сподівався, що дядько живий.
"Дядько приїжджав до мене, він у 55 бригаді був у Донецькій області. Ми разом проходили службу в сусідніх напрямках. Я в 93 бригаді. Ми підтримували зв’язок. Коли я був у Бахмуті, він переживав за мене. Пам’ятаю його настанови берегти себе, я також йому казав берегти себе. Але там тільки Бог нас береже".
Сестра Володимира Пелипіва Людмила Ковач розповіла, брат воював спершу на Чернігівщині, згодом на Донеччині. Пригадує останню розмову з братом за декілька годин до його загибелі.
"29 червня він мені сказав, що прикривав саперів, коли розміновували територію. Спочатку він не виходив на зв'язок, день, два, три. Ми знали, що він на нульовій позиції, можливо, не буде зв’язку. Але на п’ятий день я почала бити на сполох, ми почали дзвонити у військові частини, до командирів. 10 липня прийшло сповіщення, що мій брат офіційно вважається безвісти зниклим".
Шукали Володимира всюди, вважали навіть, що він у полоні.
"Ми створили родинну вайбер-групу, де є близькі й рідні безвісти зниклих хлопців з цієї бригади. Підписалися на всі можливі телеграм канали, де реєструють полонених, де знаходять тіла. Маємо вже багато контактів. 21 липня дали мені знати з військової частини, що завезли декілька тіл у Дніпро в морг".
Впізнати брата серед тіл Людмила не могла, тому зробили аналіз ДНК. Результат отримали за два місяці, 29 вересня.
"99,9% ДНК зійшлося з ДНК матері. Орієнтовно за два тижні до зникнення мого брата ми мали таку розмову. Він мені сказав: "Знаєш, Людо, мені настільки подобається військова служба, що після війни я таки залишуся служити в ЗСУ". Для мене це було дуже приємно, бо я зрозуміла, що він знайшов своє призначення".
Чин похорону продовжили у Святотроїцькому соборі в Підволочиську. Після панахиди траурна колона рушила до місцевого кладовища, де поховали воїна.
"Він залишався оптимістом. Пам’ятаю, як він писав не хвилюватися, як повернеться, як в старості ми будемо пити добру каву на веранді. Казав, не переживайте, зупинимо ворога. І їм це вдалося, вони не тільки зупинили, а й відкинули. Правда, найдорожчою ціною. Ціною власного життя", — говорить сестра загиблого Тетяна Ільчишин.
У Володимира Пелипіва залишилися батьки, дружина та двоє дітей.
