У родині Капчурів 12 дітей: 5 дівчат та 7 хлопців. П’ять синів Марії Капчур стали на захист України у війні з Росією. Один із синів загинув у 2015 році, а торік жінка втратила й зятя.
Загалом в сім’ї Капчурів з села Забойки, що на Тернопільщині — 12 дітей, п’ять дівчат та сім хлопців.
Марія розповідає, в родині Капчурів ніхто не був професійним військовим і не планував ним стати.
Коли в 2014 році на сході України почалася війна, її син Андрій першим пішов на захист рідної землі. Через рік, в січні 2015-го в боях за Дебальцеве Андрій загинув.
Сестра Андрія Мар’яна Михайловська прийшла з донькою до могили брата.
"Тут спочиває мій брат, завдяки якому я познайомилася зі своїм чоловіком. З Сашою ми познайомилися в таких трагічних обставинах, ми познайомилися на похороні мого брата Андрія. Вони дружили разом", — каже сестра.
Мар’яна розповідає, брат з її майбутнім чоловіком разом воювали і були, як рідні. Тому для обох смерть Андрія стала великою втратою, але спільне горе їх зблизило. У 2016 році Мар’яна і Олександр одружилися, а у 2020 у них народилася донечка.
"Він завжди казав, що в нас буде голубоока блондинка. А я хотіла, щоб в неї було кучеряве волосся і ямочки на щоках. І так вийшло. Він дуже її любив. В них свій зв'язок був. Вона завжди лягала біля нього, він її читав книжечки, не довго він нею натішився", — говорить Мар’яна.
19 березня 2022 року в Олександра мав закінчитися контракт зі ЗСУ, чоловік планував повернутися додому. Повномасштабна агресія Росії все змінила. 14 березня 2022 року він загинув в боях біля міста Золоте, на Луганщині.
"В той момент було дуже багато загиблих. Їх привезли в Дніпро, морг був повністю забитий людьми, було дуже багато. І тих хлопців, які загинули, цивільних, він там пролежав 2 тижні. Коли зранку зателефонували і сказали, що є два невпізнані тіла, я впізнала свого чоловіка по татуюваннях і групі крові", — розповіла дружина загиблого військовослужбовця.
Але вже по обіді, каже Мар’яна, їй подзвонили і повідомили, що Олександра поховали, як невідомого в загальну могилу. Пояснили, що сталася помилка
"Було загальне поховання і його похоронили. На ексгумацію тіла пішло ще 3 дні, коли його вже привезли додому. Як би це тяжко не було, ми вчимося з тим жити. Ми не даємо забути про них".
Водію-механіку 24 бригади Олександру Михайловському було 34 роки.
"Він завжди любив шеврони. Хтось комусь подарував, хтось йому приніс. Це орден "За мужність" ІІ ступеня, вже посмертно. Ще є один орден "За мужність" ІІІ ступеня. Це за Дебальцеве, вони як вийшли з Дебальцевого у 2015 році, йому за життя дали цю нагороду", — говорить Мар’яна.
Мар’яна з дочкою щотижня приходить до могил чоловіка і брата, вони поховані поряд, в її рідному селі Забойки.
Після повномасштабного вторгнення Росії ще четверо братів Мар’яни пішли захищати Україну на війні: Степан, Віталій, Михайло та Володимир.
"Дуже мені було важко, плакала. Вони сказали, що мамо, мусимо йти, бо нема кому. Треба захищати вас, свою Україну, свою землю, але і вас від ворога, щоб він не прийшов до нас", — каже мати Марія Капчур.
Першим пішов Степан.
"24-25 я закінчив свої невідкладні справи і пішов у військкомат. 26 лютого я вже був прийнятий у 105 бригаду", — розповів військовослужбовець 105 бригади Степан Капчур.
19 травня, в районі Куп’янська, під час евакуації поранених, Степан травмував ногу, зараз проходить реабілітацію в медзакладі.
"Ми пішли на евакуацію. Нас крили, наші крили у відповідь Ми туди попали і вивели трьох легкопоранених і одного винесли, він був важкопоранений, в шию".
Степан каже, що воює з братами в різних бригадах на лінії фронту. Спілкуються короткими повідомленнями в месенджерах.
"Молодший брат вже пішов в листопаді. Ми його довгий час просили, що вже не треба, вже ми троє служимо, один брат загинув на війні, лишися помагати мамі, він помагав, але вирішив йти на війну. За його бойові заслуги його нагородили "Золотим хрестом" і зараз він там такі і служить під Бахмутом".
Марія Капчур каже, сильно переживає за своїх захисників і сумує, що так мало бачила за останні півтора року.
"А замінити нема кому Вони просяться, щоб хоч трохи відпочити. На даний час в мене служить 4 моїх синів і зять. І один зять загинув вже в 2022 році".
Марія каже, неможливо виміряти ціну, яку платить її родина у війні за незалежність України.
"Ціна нашої незалежності — хвилювання, переживання, біль, великий біль кожної матері, яка віддала своїх синів на цю війну".
