"Бойовий дух піднімають точні влучання": тернополянин, командир батареї з позивним "Ангел"

"Бойовий дух піднімають точні влучання": тернополянин, командир батареї з позивним "Ангел"

"Бойовий дух піднімають точні влучання": тернополянин, командир батареї з позивним "Ангел"
. Суспільне Тернопіль

Командир батареї 72 окремої механізованої бригади Андрій Бельзецький із позивним "Ангел" вирішив стати військовим у 13 років. В інтерв’ю Суспільному він розповів про перші дні повномасштабної війни, бої довкола Києва, оборону Харкова, артилерійські дуелі.

Ти кілька днів був удома на Тернопільщині. Це твій перший візит від початку повномасштабного вторгнення?

Пів року тому восени ще приїжджав на декілька днів. За цей короткий час, за декілька днів вдається трішки відновити сили, відпочити. Але це важко, багато є людей, з якими хочу зустрітися, яких довго не бачив, які зі мною хотіли б побачитися, поговорити. Кожний приїзд додому минає в постійних перебіжках від одних друзів і знайомих до інших. Тому вдома немає можливості довго побути з рідними.

Андрій Бельзецький, командир батареї
Андрій Бельзецький, тернополянин, командир батареї. Суспільне Тернопіль

Тобі було приблизно 13-14 років, коли розпочалася війна на сході країни. Те, що ти саме тоді вибрав шлях бути військовим, пов’язане з війною, чи це випадковість?

Перші мої думки пов’язати своє життя з військовою справою з’явилися на фоні Євромайдану. Вперше побачив по телевізору, як наші люди виборюють зміни. На той час я був малий, не міг сам туди поїхати, але мені хотілося також зробити свій внесок. Тому вирішив поєднати своє життя з військовою справою, щоби могти безпосередньо брати участь у формуванні нашої держави. Коли вирішив вступати, почалася антитерористична операція на сході нашої країни.

"Основним завданням було стримати колони окупантів"

За пів року до початку повномасштабної війни ти офіційно почав працювати в зоні ООС. Де саме ти був в перші дні великої війни, як це було?

З перших днів повномасштабного вторгнення я і мій підрозділ уже знаходилися на Київщині, був командиром взводу у званні лейтенанта, мав своїх декілька одиниць техніки і людей, з якими я безпосередньо працював.

Андрій Бельзецький з побратимами на фронті
Андрій Бельзецький з побратимами. Фото: Андрій Бельзецький

Ти артилерист, у перші дні війни важлива була робота саме артилерії?

Артилерія – це основний спосіб завдання втрат і ураження противника. Коли противник підходив до Києва, артилерія відігравала одну з ключових ролей. Якісь мобільні групи могли стримувати противника. Для артилерії важливо, щоб противник не рухався, тоді можна завдати максимальних втрат.

Які у вас тоді були завдання?

Основним завданням було стримувати колони, які висувалися до Києва, зустріти їх раніше, ніж вони зможуть нам щось зробити.

Командир батареї Андрій Бельзецький під час бойових дій
Командир батареї Андрій Бельзецький під час виконання бойових завдань. Фото: Андрій Бельзецький

Які були в тебе відчуття цими днями? Ти тоді був частиною тої битви

В академії в мене було досить багато практики, теорії, я це все розумів, я це все знав. Але відчути це все в реальних обставинах в мене ще не було можливості. Коли все почалося, 24 лютого, деякий час навіть важко було повірити, що ти дійсно це все виконуєш і це все робиш. Хлопці, які прийшли, велика їм подяка, тому що це вже були навчені люди, навчені бійці, з якими було просто і легко працювати.

"Відео влучань піднімало бойовий дух"

Результат вашої роботи, це в першу чергу результат команди? Є якесь конкретне ураження чи день, за котрий ти найбільше пишаєшся своєю командою?

Дуже було приємно, коли старші командири, з якими ми працювали, скидали потім результати нашої роботи. Принцип роботи артилерії такий, що ти не можеш бачити безпосередньо результати своєї роботи. Працював, стріляв, а потім в кінці дня тобі скидають відео цієї підбитої техніки чи самого моменту влучання. Я показував це відео і це дуже підіймало наш бойовий дух.

У квітні 2022 року Президент України нагородив тебе державною нагородою "За мужність ІІІ ступеня", в червні ти отримав відзнаку Міністерства оборони "Вогнепальна зброя", а в липні позачергове звання – старший лейтенант. І це в 22 роки. Чи можеш розказати, за які бої чи військові досягнення ці нагороди, це особисто твої чи командні?

Всі мої нагороди, все завдячую тим людям, з якими працював. Ті хлопці також нагороджені, теж були представлені до державних нагород. Всі в той час працювали дуже важко, кожна людина заслужила на це.

Командир батареї Андрій Бельзецький та журналістка Суспільного Оксана Максимлюк під час інтерв'ю
Командир батареї Андрій Бельзецький та журналістка Суспільного Оксана Максимлюк. Суспільне Тернопіль

Ти особисто не міг отримати ці нагороди?

Я їх отримав набагато пізніше, десь за пів року після нагородження, це завдяки сестрі дізнався. Тому що вона знайшла цю інформацію десь в інтернеті. Я навіть не знав, якщо чесно.

Це переважно відзнаки за Київщину, чи ти на Харківщині тоді був?

Ні, це було саме за Київщину.

Ми недарма запланували інтерв’ю в театрі, оскільки тут відбулося нагородження новоствореною відзнакою імені Йосифа Сліпого. Саме ти є одним із перших, кому вручили цю нагороду. Оскільки ти був на передовій, то її вручили твоїй сестрі й мамі. Коли ти дізнався, це для тебе було неочікувано?

Мені подзвонили і сказали, що тебе вшанували такою відзнакою, такою нагородою. Я здивувався трошки, бо багато є знайомих, які також заслуговують такої нагороди. Коли мені сказали, що я буду перший, це стало дуже приємною звісткою.

"На Донеччині перестали рахувати кількість уражень"

Чи доводилося тобі потрапляти в артилерійську дуель?

Так, були в нас такі випадки. Довго ми ганялися за однією артилерію, було важко їх зловити. Часто потрібно було під’їжджати досить близько, щоб змогти дістати по тих, хто працює по нас. Артилерія робить не тільки велику шкоду для нас особисто, а й для нашої піхоти, для наших людей, які стоять на передньому краї й тримають оборону. Коли відбуваються штурмові дії та великі контрнаступи, саме в цей момент велику роль відіграє наша піхота. Основні задачі покладають саме на них.

Як підраховуєте кількість уражених цілей, успішних попадань?

Колись підраховували, але вже стільки часу пройшло, що я збився з рахунку.

Коли перестали рахувати?

Коли я перемістився в Донецьку область, то перестав рахувати техніку й особовий склад, який був знищений.

Інтерв'ю з Андрієм Бельзецьким записували в театрі
Інтерв'ю з Андрієм Бельзецьким записували в театрі, на місці вручення відзнаки імені Йосифа Сліпого. Суспільне Тернопіль

Чи відчули суттєве поліпшення роботи, коли отримали західні зразки зброї?

Постійно бачу її роботу. Коли з декількох снарядів ми потрапляємо в ціль, це психологічно впливає на противника. Він розуміє, що його артилерія може випустити 20 снарядів, і лише останнім потрапити, куди їм потрібно, а нам на це потрібно 4 або 5 снарядів.

Найважче на війні від фізичної роботи чи психологічної втоми?

До фізичного виснаження завжди можна звикнути, а от до втрати близької людини, з якою ти довгий час працював… Бувало таке, що ми спали під одною гарматою, ховалися в одній посадці, їли з однієї консервної бляшанки. Потім в один момент втратити цю людину важко, важко забути такі моменти.

Хто допомагає пережити біль втрати: капелан, психолог чи робота волонтерів, допомога з тилу, підтримка рідних і близьких?

Найбільше – це допомога рідних та близьких, однозначно капеланів. Приїжджали до нас на Великдень. Це був пам’ятний день, тому що ми були у відкритому полі, близько до лінії зіткнення. Якраз велися активні бойові дії, і священники, не боячись нічого, приїхали туди до нас, змогли посповідати всіх охочих, привезли нам паски.

Які плани після перемоги?

Після закінчення війни в мене немає планів звільнитися чи піти працювати на іншу роботу. Тому що саме для цього я вчився і з цим хочу пов’язати своє життя. Можливо, коли закінчиться війна, буде якийсь час, щоб відпочити. Хочеться побути якийсь час у спокої, в тиші, зі своїми близькими, рідними, бо за весь цей час дуже-дуже мало часу я можу бути саме з ними.

Що відомо

Читайте також

На початок