У Тернополі проживає зараз майже сорок переселенців із порушенням слуху. Коли їм потрібна допомога, вони телефонують та спілкуються через відеозв’язок із головою обласної організації товариства глухих Надією Коцовською. Вона розповіла Суспільному, що навесні вони приїжджали групами.
"З початком повномасштабної війни роботи побільшало втричі. В день могло бути до 20 переселенців. Самим їм страшно було їхати, а так, коли вони були гуртом, то їм було легше і простіше. Але для мене як для перекладача було складніше знайти для них житло. Вони собі шукали телефон нашої організації в інтернеті, і всі свої відеоролики, відеозвернення скидали в телеграм", – говорить Коцовська.
Олена Заїка разом із двома доньками через війну перебралася з Голої Пристані Херсонської області до Тернополя. У неї та в її старшої доньки – порушення слуху. Вона розповіла Суспільному, що тут шукають роботу та вже підібрали школу для молодшої доньки.
Із доньками та перекладачкою жестової мови Надією Коцовською завітали до 16 школи Тернополя. Сюди вони подавали документи на навчання для одинадцятикласниці Аліни.
Про свою школу та друзів в рідному місті дівчині згадувати важко. Каже, перед новим навчальним роком хвилюється. Після закінчення навчання планує стати айтішницею.
"У цій школі мені сподобалося оформлення сайту. Переглянула фото, мені дуже все сподобалось, тому я обрала цю школу. Спочатку познайомилася з класною керівничкою, вона мені все пояснила, що треба, і тоді ми подали сюди заяву", – каже Аліна.
В Олени та в її старшої доньки Олександри – порушення слуху. Вони обоє шукають роботу в Тернополі. Кажуть, до війни проходили разом курси кондитерів.
"Шукати тут роботу треба обов’язково, вдома сидіти я не можу. Бо я тоді думаю постійно про проблеми, про війну… А коли б ходила на роботу, то, може, легше було б це все переживати", – сказала Олена.
Зараз її місто Гола Пристань окуповане, розповідає Олена. Каже, через порушення слуху вони зі старшою донькою не чули вибухів. Проте бачили, що їхнє рідне місто зруйноване вщент, тому вони більше не могли там лишатися.
"Російські війська все зруйнували, магазини всі зачинені. Щоби продукти купити – великі черги, люди не могли купити собі нічого. Це дуже було проблемно. По одному буханцю хліба давали на сім’ю. Люди постійно сварилися в чергах, щоби щось придбати про запас. Хапали все, що могли. Коли допомогу, наприклад, привозив "Червоний хрест", то люди стояли в чергах голодні. Це дуже страшно", – розповіла жінка.
20-річна донька Олени Олександра каже, війна зруйнувала всі її мрії та плани на майбутнє.
"Хотілося нормального мирного життя. Хотілося подорожувати, хотілося побачити всю Україну".
Зараз сім’я адаптується до нового життя в Тернополі.
"У Телеграмі є херсонська група нечуючих людей. То в цих різних групах, в мережі шукаємо інформацію. Люди з порушенням слуху там пишуть свої новини, хто що знає, і так обмінюємося даними", – розповіла Олена.
Чи буде з сім’єю повертатися в Голу Пристань після війни, Аліна Заїка не знає.
"Ймовірніше, що залишимося тут, бо там, я думаю, після того, як будуть визволяти, мало що залишиться цілим", – каже Аліна.
Читайте також
- Студенти-іноземці хочуть повернутись на навчання в Тернопіль: в гуртожитку живуть переселенці
