Іванна Шупенюк — ровесниця Незалежності. У 35 років вона керує фермерським господарством у селі Гермаківка на Тернопільщині. Так продовжує справу батьків, яку вони започаткували у 1995 році. Попри війну й економічні виклики, фермерка вирішила залишатися в Україні, розвивати село й допомагати військовим. Найбільшою цінністю Іванна вважає українську землю та родючі ґрунти. Свою історію ровесниця Незалежності розповіла Суспільному.
Іванна Шупенюк народилась в 1991-му, в рік, коли Україна здобула незалежність. Коли Іванні було чотири, батько почав вирощувати сад. Із нього згодом виросло фермерське господарство. Вже з дитинства, розповідає Іванна, знала, що продовжуватиме сімейну справу.
«У нас близько 20 гектарів саду. Це основний наш напрямок і маємо близько 50 гектарів орних земель. Свою справу я успадкувала від батьків. Я з дитинства допомагаю батькам у садівництві. У нашому невеличкому господарстві кожен виконує свою роль. Тато займається технікою, мама продажами, я слідкую за деревами. Перед тим, як ми садили новий сад, я підбирала підщепи, саджанці, займалася організацією. Потім, коли сад ми вже посадили, я працюю із захистом, організовую роботу в саду, вчу людей обрізки, різних операцій, щоб отримати гарний урожай».
Іванна закінчила Уманський університет садівництва, здобула освіту агронома. Після навчання вона повернулася в рідне село Гермаківка.
«Коли навчалася, все-таки були наміри піти по захисту, менеджером, але коли рік попрацювала, я остаточно вирішила, що маю залишитися в своєму селі, розвивати батьківський бізнес і продовжувати нашу сімейну історію».
Найбільшим викликом для їхнього бізнесу стала війна, розповідає Іванна.
«Коли війна розпочалася, оце був виклик для всіх і для мене безпосередньо теж. Всіх насторожило, як далі бути, як працювати, що робити. Але з першого дня війни ми з сім'єю вирішили, що я жодного дня не буду за кордоном, не буду тікати, боятися. Я буду до останнього дня залишатися на своїй землі, в своєму господарстві, зі своїми людьми».
Багато друзів і знайомих Іванни зараз на передовій. Зокрема, з першого дня повномасштабної війни захищає Україну син її працівниці. Його підрозділу часто відправляє допомогу, каже Іванна.
«Часто воїни звертаються, їм потрібно кошти на машини, на різні електростанції. І ми допомагаємо адресно на цю бригаду. Дуже болюча тема, тому що я безпосередньо втратила дуже близьку людину. Тому я це відчула, і дуже багато рідних загинуло. Ця свобода дається нам дуже важко. Люди віддають за неї найцінніше — життя».
Найцінніше, що є в Україні — це її люди та родючі землі, говорить фермерка.
«Це є щирі, працьовиті люди, які люблять свою землю, трудяться. Я дуже пишаюся, що моє життя пов'язане із землею. І в мене працюють дуже хороші люди. Вони радіють моїм успіхам. Ми є сильною командою. Що заважає розвиватися українцям — це ворог, який на нас напав. Ми не можемо нічого планувати наперед. Але попри все, українці дуже сильні, вони далі розвиваються, працюють, надіються на краще.
Найбільшою цінністю для українців, я вважаю, є наша земля, ґрунти, чорноземи, які дають фермерам можливість садити різні культури. За кожен клаптик, за кожен сантиметр землі наші хлопці віддають життя, стоять на варті і боронять нашу українську землю. В цей час земля є ще ціннішою для всіх нас, українців. І ми маємо це цінувати, пам'ятати наших воїнів, наших захисників».
Іванна каже, ця війна має українці більше цінувати цю незалежність.
«Ми платимо, я вважаю, таку ціну, бо, напевне, знаєте, якщо десь заглибитися в історію, то ми не знаємо своєї історії. Історія повторюється з покоління в покоління. Але я надіюся, що от наше покоління зрозуміє і ми, я вірю, переможемо в цій в цій війні. Тобто не тільки мир має бути, а має бути перемога і чітка позиція наша до відносно нашого ворога».
Хобі Іванни — верхова їзда. Розповідає, мріяла цим займатися з дитинства. І тільки тепер почала втілювати свою мрії — навчатися верхової їзди.
«Незалежність я можу порівняти зі своїм хобі. Я дуже люблю з дитинства кататися на конях. От коли я виїжджаю в сад чи в поле, я відчуваю цю свободу, ці простори, ці поля, коли світить сонце, оце відчуття радості, незалежності, коли хочеться жити і розвиватися в своїй країні», — каже Іванна.
