У середу, 5 травня, Ганна Храпко із Золотого Потоку Чортківського району на Тернопільщині відсвяткувала 101-й День народження.
Це найстарша жителька громади, розповіла Суспільному голова громади Уляна Дем’янчук.
Ювілярку привітали родичі й представники влади:
"Бажаємо вам постійної турботи від рідних. Нехай кожен день приносить добру звістку".
"Дякую вам, дякую", — сказала Ганна Храпко.
У свій 101 рік жінка співає і гуляє в саду. Вона розповіла, що погано чує, але добре бачить. Вільний час любить проводити на свіжому повітрі.
"Гуляю, по саду ходжу. Квіти люблю. У мене кругом багато квітів".
"Хто квітки садив?"
"Донька садила, а я помагала. Я вже не керую. Вже все, по керуваннях. Я ще довго-довго працювала. Але вже все залишила. Нічого не роблю, не годна я вже".
"Ранок у нас починається так: мама встає, йде вмивається помаленьку-потихеньку. Потім ми снідаємо. Як тепло, вона виходить на вулицю. А як холодно, йде на веранду, там собі спостерігає", — говорить донька довгожительки Ольга Пустовіт.
Під час Другої світової війни її юною вивезли на роботи в Німеччину. Працювала на бетонній фабриці.
"Я вийшла на вулицю подивитися, чи беруть людей. І вони мене забрали. Так, як я була вбрана, так і забрали. Їсти не було нічого. Мене везли, я плакала. Думала, коли приїду на місце, то дадуть їсти. А вони їсти не дали, а повели нас в баню купати. Лиш потім дали нам брукви рідкої поїсти, такої, як зупа. Ми поїли й лягли спати.
Вранці на роботу. Дали мені дерев’янки на пасках. А я в них не вмію ходити. Взяла й паски порізала. Все, вони більше не дають. А я йду боса на роботу, роблю боса. Аж німка якась подивилася, що я така нещасна, то мені з дому принесла мешти", — каже довгожителька.
На бетонній фабриці працювала 5 років:
"Цемент приходив. То ми так вантажили: дві дівчини стоїть внизу, а дві — в машині. І подаємо їм на плечі. Вони носять на фабрику".
Після повернення додому жінка влаштувалася на роботу в лісництво і вийшла заміж.
"Я собі пішла гуляти, а він собі. І ми ся познайомили. І так жили. Ми довго не зустрічалися. Він мене полюбив і все. Ми полюбились, розписалися і живемо. Мій чоловік був спеціаліст. Будував будинки, штукатурив.
Заробив файні гроші, тоді мене питає, що я тепер хочу: чи гарно вдягатися, чи будуватися. Хотів чути мою думку, що я скажу. А я кажу: "Якщо вбиратися, то тих лахів ще буде і буде. Будуєм хату!" Так життя минуло. І добре, і недобре. Всяко в життю було", — розповіла Ганна Храпко.
Ювілярка сказала, яке бажання загадала, коли задмухувала свічки на торті.
"Хочу ще трохи прожити. Подивитися, послухати за нашу Україну, яка вона буде. От це я хочу знати. Думаю, коли почую, то порадію".
