Шість разів був на сході України тернопільський доброволець Тарас з позивним "Химера". Чоловік каже, що востаннє воював 9 місяців тому. Про те, як поїхав на війну вперше, в яких умовах жив на сході та де працює зараз, до Дня добровольця чоловік розповів свою історію кореспондентам Суспільного.
Тарас щоразу з собою на схід бере пасмо волосся п’ятирічної доньки Анастасії, він каже, що це його оберіг:
"Коли їй був рік, хресна мама обрізала пасмо волосся, я взяв його в пакетик, воно в мене завжди з собою. У 2020 році, коли волонтерів супроводжували на схід, то дружина і донечка мені листівку написали з Днем народження, я також її ношу".

Тарас каже, його донька знає, що в країні триває війна:
“Я їй розповідаю, якщо знову почнеться загострення, ти зрозумій, що татко поїде. Вона прибігає, вилазить на плечі, і каже, що мене нікуди не відпустить".

Вперше Тарас поїхав на схід, коли йому було 30. Про поїздку знали лише його дружина, теща і тесть. Казати про це своїм батькам не хотів. Перед поїздкою Тарас переніс 23 операції на очах.
"Кожного разу, коли я йшов до свого офтальмолога, щоб сказати, що я їду, він казав мені, що не рекомендує, бо відбудеться удар і я можу осліпнути на певний період ", – розповідає доброволець.

Тарас каже, незважаючи на рекомендації свого лікаря, вирішив поїхати на війну. Тоді він зламав руку і йому довелося вирушити в дорогу з гіпсом.
"Дякую тернопільському ортопеду Юрію Родіоновичу Тугарову, що він мені поставив такий гіпс, яким можна було цеглини колоти. Він мені залишив відкритими два пальці, щоб я міг тримати автомат", – розповідає Тарас.
Доброволець розповів, що під Донецьком воював з гвинтівкою Мосіна 1897 року. Вона ще працює на сході України.

Чоловік каже, страху під час боїв не відчував:
"В моменти боїв ми відчували справжній адреналін. На альпінізмі – це не той адреналін. Це в момент бою, коли близька дистанція, до 30 метрів, бо ти бачиш того, хто йде проти тебе".

Він розповів, місця, де перебував з побратимами, вони називали "могилками":
"Окоп, перекриття, ми там спали. Була можливість помитися, хлопці кинули шланг у свердловину, вода холодна була. Але потрібно було швидко помитися і звідти йти, бо там відкрита територія і працювали російські снайпери. Ми жартували, що звикаємо до "могилок". На війні про смерть потрібно говорити, її треба вже якось жартома сприймати".

Після повернення зі сходу Тарас влаштувався на роботу в будівельний інтернет-гіпермаркет. Тут працює старшим комірником центрального складу.
"Соціалізація пройшла легше, відповідно, я менше з людьми контактую. Це те, що мені було необхідно", – каже Тарас.

Він розповів, як буде відзначати День українського добровольця:
"Поїхати на могилу до побратимів. Напевне, підняти третій за них. Всі п’ють третій за любов, а ми за тих, хто загинув".
День українського добровольця в Україні відзначають щороку 14 березня з 2017 року.
Читайте також
- "Є певний кодекс війни": спогади бійця-добровольця з Хмельницького.