Колись — римо-католицький костел, а нині — діюча православна церква. У Великих Дедеркалах на Тернопільщині зберігся храм, побудований у 1734 році. Ймовірно, у костелі хрестили одного з авторів першої польської Конституції — Гуго Коллонтая, адже він родом із цього села. За радянських часів у келіях храму розміщувався райвідділ НКВС, а підвали переобладнали в камери для допитів.
Про це Суспільному розповів заступник голови громади Іван Данилюк.
"Це Святомиколаївський храм Великодедеркальської громади Православної Церкви України. За нашими даними, був побудований і запущений у дію у 1734 році як католицький костел. Бачите, ще залишилися — орган тут стояв, хори — он з цієї сторони. І діяв цей храм як католицький костел до 1795 року, а потім був пересвячений у православний храм. Коли вже Польща знову повернулася на наші терени, то з 1920 року ця споруда знову діяла як польський костел", — говорить Іван Данилюк.
Заступник голови Великодедеркальської громади Іван Данилюк повідомив історію місцевого храму. Чоловік розповів про розписи, які збереглися на одному з вікон споруди. Каже, є й ікони з тих часів.
"Люди, коли поляки в 20-му році прийшли, то частину ікон дозволили забрати, і люди позабирали, а потім повернули. Ось старовинна ікона, яка була повернута, коли була відкрита церква. Іконостас теж із цієї церкви".
У вівтарній частині церкви також є старі ікони та Євангеліє.
У Великих Дедеркалах, за словами Івана Данилюка, народився польський релігійний діяч Гуго Коллонтай. Він був одним із авторів Конституції Речі Посполитої, прийнятої в травні 1791 року. Ймовірно, каже заступник голови, Гуго хрестили саме в цьому костелі. За радянських часів церкву використовували не за призначенням, говорить Іван Данилюк: з 1945 року тут були склади.
"У радянський час використовувався під господарські будівлі, склади і тому подібне. А вже відновлений як церковна споруда на початку 90-х років минулого століття. Людьми, церковною громадою він приведений у належний стан, зроблений ремонт".
Іван Данилюк зазначив, що приміщення храму використовували як кінотеатр, будинок перестарілих, а згодом — як лікувальний профілакторій.
"З 1976 по 1996 рік на цій території існував і діяв лікувально-трудовий профілакторій. Лікували тут від алкогольної залежності — тоді було примусове лікування від алкоголізму. Будівля церкви була поділена на дві частини: у нижній частині були виробничі приміщення, а у верхній — бібліотека, клуб, спортивний зал".
У 1992 році в стінах церкви знайшли мідну дошку. На ній — свідчення про переосвячення храму 11 червня 1985 року.
Тоді його освятив архиєпископ Волинський і Житомирський Православної Церкви Модест. Донині збереглися й келійні приміщення церкви, зараз вони в занедбаному стані.
"Коли церква була переосвячена в православний храм, то в цих келійних приміщеннях діяла й розміщувалася вчительська семінарія. І функціонувала вона до 1915 року, коли австро-угорські війська підійшли до Почаєва, — її евакуювали до Бахмача Чернігівської області. Ця вчительська семінарія була філіалом Острозької академії. Звідси на той час вийшло багато освічених людей, які потім працювали на волинських теренах.
Один із викладачів цієї семінарії був знаний художник Андроник Лазарчук. А вже коли Польща була на нашій території, то тут розміщувався батальйон охорони прикордоння — польський батальйон, який охороняв кордон. З-під Здолбунева до кінця Лановецького району займали територію. І тут розміщувалися всі служби. За радянської влади тут були всі органи — міліція, прокуратура, суд".
У келіях, зокрема, з 1939 року був райвідділ НКВС, а підвали переобладнали в камери для допитів. На території костелу нещодавно встановили хрест у пам’ять про загиблих упівців.
"Цього року, за ініціативи церковної громади, встановили пам’ятний хрест на честь воїнів ОУН-УПА, які загинули на території громади. Їхні тіла привозили отут під стіну, на цій території. Привозили для упізнання, щоб впізнавали рідні, близькі, можливо, хто знав. Такі були методи тогочасної радянської репресивної машини", — говорить Іван Данилюк.
