Тернополянин Андрій Мельник з позивним Вікінг захищав Україну від початку повномасштабного вторгнення. Щоб забезпечити родину, чоловік був на заробітках за кордоном. Коли почалася війна, повернувся і приєднався до ЗСУ. Служив у 24 окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Загинув військовий торік від кульового поранення під час виконання бойового завдання на Донеччині.
За словами дружини захисника Галини Мельник, чоловік виконував завдання у найбільш гарячих точках фронту:
"Донецька область, Часів Яр. Була скандальна історія в гуртожитку, куди прилетіли ракети, і чоловік мав заселитися в той гуртожиток, але їхній автобус просто спізнився і вони приїхали пізніше. Це їх врятувало, бо багато побратимів там загинуло".
Галина Мельник розповіла, що під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Залізне на Донеччині, Андрій отримав поранення в ногу. Однак, не добувши реабілітації, знову повернувся на фронт.
"18 червня надійшла новина з фронту про загибель хлопця з його відділення, бо Андрій на той момент вже був командиром кулеметного відділення. А потім ще через пів дня загинув його друг".
Галина сказала, що тоді намагалася всіляко підтримувати чоловіка, час від часу провідувала його на передовій.
"Я приїжджала до нього завжди на всі напрямки, де тільки було можливо, щоб побути з Андрієм годину, пів години, хоч він завжди був проти. Чоловік казав, що це небезпечно. А я говорила, що мені безпечно там, де ти, це були найщасливіші моменти".
Галина розповіла, що коли вона готувалася до наступної поїздки, чоловік їй зателефонував і попрощався.
"Він ще зранку дзвонив до мене і прощався. Казав: "Галя, я їду на завдання. Я тебе дуже люблю". Я відповіла, що все буде добре. Цього разу він не віддзвонив. Я почала телефонувати до його побратимів, до кого я мала номери телефонів, ніхто нічого не знав. Дзвоню до нього на телефон, на всі месенджери, які тільки можна, він не відповідав".
Через надмірне хвилювання, каже жінка, вона потрапила до лікарні.
"Це було 17 грудня 2024 року. Дивлюсь, телефонний дзвінок. Я була наче в тумані, піднімаю трубку і мені кажуть: Мельник Галина Валеріївна? Я кажу, так. Вас турбує такий то… я вже нічого не чула. Ваш чоловік загинув внаслідок кульового поранення в голову. Моє життя зупинилося. Лише півтора години перед тим я розмовляла з ним по телефону. Це було, ніби страшний сон".
За словами Галини, пережити втрату їй допомогла підтримка Андрієвих побратимів та рідних.
"Ми один одного завжди підтримували і будемо підтримувати. У чоловіка дуже дружні побратими, сім’ї побратимів. Ми завжди підтримуємо з ними зв’язок навіть зараз".
Ярослав Василишин розповів, що служив з Андрієм Мельником в одному підрозділі:
"Ми були в одному відділенні. Я гранатометник, він – помічник гранатометника. Добра, надійна, вірна, щира людина, мужня. Шкода, що ми такими людьми платимо за нашу незалежність, за нашу волю, безпеку. Головне, щоб ми це пам’ятали і показували своїми вчинками, а не словами після того, коли людини не стало".
Ярослав Василишин також розповів, що Андрій дуже любив тварин:
"Ми були на відпочинку, до нас прибився собака. Ми його назвали "Рижий", бо у нього був такий колір шерсті. Ну і Андрій так постійно з ним возився-носився, була в нього така фішка. Хто ще сьогодні не ношений? Ну і він Рижого на руки бере. Собака такий середнього зросту. Собаки і котики то було його".
До війни Андрій Мельник займався футболом, грав за футбольну команду "Плотича".
Сім років він був незмінним капітаном команди, каже тренер Роман Курдупель:
"Організація і дисципліна в нього були на першому місці. Він був капітаном команди. Ми щороку старалися вибирати капітана, можна було змінити капітана, але залишалася постійно кандидатура Андрія. Він був мій найперший помічник. Він був заряджений, він кожну гру віддавався навіть не на 100, а на всі 200 відсотків".
Друзі по команді не забувають свого півзахисника, влаштовують турніри його пам’яті, — зазначив товариш по команді Михайло Мельничук.
"Він був людиною зі стрижнем, на яку можна було покластися в будь-якому питанні. Не важливо, чи це був спорт, чи життя. Завжди приходив на допомогу. Був щирий, самовідданий, як на полі, так і в житті", — сказав Михайло Мельничук.
Андрій завжди турбувався про своїх рідних, тепер вони постійно приходять навідуються до його могили на Алеї Героїв, — сказав брат воїна Володимир Богач.
"Ми його дуже любимо. Він завжди був цілеспрямований і стояв за своїх рідних. Він замінив мені батька. У нас в 2000 році помер батько і Андрій мені відтоді був як батьком. Він мене виховував, і був прикладом для мене", — розповів Володимир.
За словами дружини Андрія, він завжди мріяв про велику родину.
"Щоразу перед тим, як він їхав на фронт, ми завжди приходили гуляти у центр Тернополя біля Алеї Героїв, де портрети його побратимів. Ми спілкувалися, планували наше майбутнє після того, як він повернеться. Планували майбутню сім’ю, завершення будівництва нашого будинку, нашого сімейного гнізда. Тоді я не думала, що наступного разу буду вже гуляти тут сама".
