У Тернополі вперше з повним складом виступив колумбійський гурт "Лос Янковерс". Лідер і засновник бенду Янко має українське походження — його тато колумбієць, а мама українка. З дитинства Янко говорив російською, але в 2013 перейшов на українську. Нині гурт "Лос Янковерс" виконує українські пісні: козацькі, повстанські, лемківські та інші. Співають не лише в Колумбії та Україні, а й в інших країнах світу. Про підсилення української ідентичності, допомогу Збройним Силам України, російську пропаганду за кордоном і свою мрію — Янко розповів в інтервʼю Суспільному.
"Це величезний скарб нації — мати свою мову, свою культуру і свою ідентичність"
— Ви сказали, що здійснили свою мрію — приїхали в Україну вперше в повному складі. Чому раніше не вдавалося це зробити?
— У нас був досить обмежений ресурс, але було величезне бажання це зробити, приїхати до Європи: виступати на вулицях, в публічних просторах, робити концерти, просувати свій проєкт. У нас вже були куплені квитки в Європу, в Іспанію, але розпочалася повномасштабна війна і хлопці з гурту не були готові приїхати в Україну. Тобто ми все одно планували через Європу потрапити сюди, але був момент, переломний момент, коли певна частина складу вирішила не їхати через небезпеку. Тому не вдалося приїхати в 2022-му році. Тим не менше, ми знайшли нашу менеджерку — це відома українська ютуберка Ніна Україна, яка живе в Сполучених Штатах. У 2021-му році вона брала в мене інтерв'ю онлайн, а потім приїхала знімати з нами відео в Колумбії. І ми побачили, як це спрацювало, завдяки цим інтерв’ю інформація про нас як про гурт доходила до багатьох людей.
Зараз в мене такий склад, який був повністю готовий приїхати в Україну, який щиро захоплюється українською культурою. Хлопці зараз дуже активно вивчають українську мову, вивчають українські пісні, слухають українські пісні. І це при тому, що я абсолютно не примушую, вони роблять це абсолютно спонтанно через щире захоплення. І зараз ми дуже раді, дуже щасливі, що ми тут, в Україні, і що наша діяльність дозволяє нести певну моральну, психологічну підтримку в такий важкий час. Звичайно, що найбільша боротьба йде на фронті, ніщо не порівнюється з тим, що віддають люди, які на фронті, але боротьба також йде на побутовому рівні в плані мови, сам шлях перейти на свою рідну мову. Це величезний скарб нації — мати свою мову, свою культуру, і свою ідентичність. І музика дозволяє нам це показати.
"Співати для солдатів, які були на фронті, — це величезна відповідальність"
— Здебільшого ви зараз їздите містами заходу України, в деяких були вперше і в соцмережах ви згадували, що вперше вам вдалося зібрати великий зал — більше 500 людей. Який фідбек від аудиторії? Поділіться першими враженнями від туру.
— Це абсолютно неймовірно. Найбільше, що нас захоплює, вражає, надихає, чим ми вдячні і радіємо, — це бачити радість в людях, що все-таки ми несемо настрій і моральну підтримку. Коли до нас підходять солдати — це абсолютно неймовірно. Наприклад, у нас був повний зал у Коломиї, також в Яремче, в Івано-Франківську повні зали, і бачити солдатів, ветеранів, які були на фронті, поранених, — це для мене величезна відповідальність. Бачити, як вкінці концерту вони підходять сфотографуватися. Коли я розумію, що їм сподобалось, що їм це принесло трошки радості, хорошого настрою, розумію, що все цього варте, абсолютно все.
Нещодавно підходив солдат з ампутаціями, на протезах, дав нам подарунок від своєї матері, подякував, хоча насправді це ми йому маємо подякувати. Але розуміємо, що вони радіють і що вони отримують хороший настрій. І так само приходять багато матерів, у яких сини на фронті, або яких вже, на превеликий жаль, не стало. Вони підходять, плачуть, але ми розуміємо, що все-таки музика трохи лікує й покращує психологічний стан. І це просто неймовірно.
— Концерти мають і благодійну складову, в кожному місті ви збираєте кошти на ту чи іншу бригаду, на ті чи інші потреби. Розкажіть, будь ласка, як це робите? Це гроші від продажу квитків чи продажу мерчу?
— Ми продаємо мерч, ми продаємо квитки, ми робимо збір. Але це працює таким чином, що наше пересування, проживання, всі квитки на автобуси, літаки, поїзди, харчування — це величезні витрати, які ми покриваємо за рахунок квитків і мерчу, тобто нашої авторської продукції. І ми робимо збори коштів, від яких зазвичай 50% відправляємо на різні потреби Збройних Сил України. Інколи ми також збирали на гуманітарні потреби, але зараз наш напрямок благодійності схиляється все ж таки до Збройних Сил України, тому що вважаємо, що це найважливіше зараз. Завдяки тим, хто обороняє Україну, ми тут проводимо інтерв'ю і живемо більш-менш нормальне життя.
"В такий час Україна дуже потребує підсилення власної ідентичності"
— Ви називаєте себе "колумбійським гуртом з українським серцем". Це не просто так, бо ви не просто співаєте українських пісень, ваша мати з України і ви маєте українське коріння. Ви створили гурт у 2018 році і спершу все ж таки співали іспанською. Коли прийшло те розуміння, що ви хочете співати українською, а ще й в Україні?
— Дуже швидко. Оскільки в мене є бачення двох різних світів, відстань величезна, дуже багато чого відрізняється, але також дуже багато спільного, що якраз дозволяє поєднати ці ідентичності. До створення власного гурту я був учасником інших гуртів, з якими я завжди просував і пропонував українські пісні. І їм це було дуже цікаво. І на наших виступах в Колумбії завжди одна чи дві українські пісні були. І зараз вже з моїм власним гуртом "Лос Янковерс" у мене була можливість додавати більше такого репертуару. Ми взагалі любимо виконувати світову музику. У нас в репертуарі є пісні навіть з Китаю, Індії, Балканів. У нас є певна схильність до такого репертуару, також з Латинської Америки і на різних мовах, бо це дуже захоплююче і дуже цікаво. Але, звичайно, що в такий час Україна дуже потребує підсилення власної ідентичності. Тому що внаслідок втоми через війну, внаслідок довготривалої російської політики колонізації України, є величезна заплутаність в плані ідентичності. Але оскільки український народ зумів бути стійким попри так багато століть колонізації, ідентичність є і її треба зберігати, її треба підсилювати. Наприклад, в наших латино-американських країнах розуміння ідентичності майже зовсім змінилося в результаті іспанської колонізації. Тут є ця ідентичність, яку треба підсилювати. Якраз наша музична діяльність дозволяє нам додавати свою краплинку, тому що це також певна боротьба і певний культурний та інформаційний фронт.
— Ви вже згадували, що ваша мати російськомовна. Ви ж почали вивчати українську мову в 2013 році. На це вплинула Революція Гідності чи щось інше?
— Революція Гідності ще більше надихнула, але це почалося раніше. Тут дуже цікавий момент, бо я не можу сказати, що я інтенсивно вивчав українську мову. Воно якось само собою вийшло, я сам не розумію, як це сталося. При тому, що я дуже далеко, в мене нема практики, але бажання було настільки великим і музика є настільки ефективним засобом для вивчання мов, що все дуже органічно вийшло. Я ніколи не сідав вивчати граматику, в комп'ютері чи в телефоні я можу без проблем писати українською мовою, але рукопис в мене дуже поганий, я пишу як п'ятирічна дитина (посміхається — ред.).
— А як вивчають українську мову інші учасники гурту, адже вони також співають українською?
— Ісамара з Венесуели й вона дуже активно вивчає українську мову, настільки активно, що в неї є репетитор і двічі на тиждень вона має уроки онлайн. І вона вже на рівні B1 може спілкуватися. Ніколас також вивчає українську мову. І Хуан Давід — це наш найновіший учасник, він приєднався до нас тільки в грудні, і також вивчає, кожен день сидить в додатку на смартфоні. Коли ми йдемо по вулиці, то його треба трішечки підганяти: "Давай швидше, Хуане Давід", бо він все намагається читати, всі оголошення, все, що бачить намагається читати. І коли їдемо машиною, каже: "Чекайте, не встигаю", тобто він намагається все читати. Нещодавно він почав вивчати кирилицю. Так що всі активно зараз вивчають українську, так.
"Особливо я люблю карпатський фольклор, лемківський, гуцульський, повстанські пісні, козацькі"
— Ваш репертуар дуже вдало підібраний. Як обираєте пісні? Це те, що вам подобається, чи те, на що є запит від аудиторії?
— По-різному. Спочатку ініціатива обирання українських пісень була повністю моєю. Це пісні, які мені подобалися, особливо я люблю карпатський фольклор, лемківський, гуцульський, люблю повстанські пісні, козацькі. І також в коментарях дуже часто просять певні пісні. Ми читаємо, наша менеджерка Ніночка завжди читає коментарі, каже: "О, дивись, цю пісню дуже просять". Ми дослухаємося й намагаємося також задовольнити в мірі наших можливостей аудиторію.
— Чи готуєте щось особливе для кожного міста, наприклад, що заспіваєте в Тернополі особливо?
— Є пісня про Тернопіль. Ми завжди намагаємося підібрати щось для кожного міста. Це знак поваги та вдячності містам, які нас приймають, виконувати щось пов'язане з регіоном чи містом, де ми є.
— На Тернопільщині багато лемків, а лемківські пісні одні з ваших улюблених. Ви згадували, що дуже любите лемківську говірку. Заспівайте нам одну з улюблених лемківських пісень.
— Як поєднуєте латиноамериканські музичні інструменти з українськими народними піснями?
— Воно відбувається на рівні ритми, інколи на рівні інструментів. Є певні латиноамериканські запальні ритми й інструменти перкусійні, ударні, які повністю і дуже добре сходяться із запальною українською музикою. І ми їх використовуємо, до того ж на дуже такому спонтанному й органічному рівні. Це відбувається з тих пір, відколи ми були в Еквадорі з першим складом гурту. Я тоді сказав: "Хлопці, будь ласка, підіграйте. Я зараз буду співати пісню українську, а ви просто підлаштуйтеся так, як можете". У них дуже хороший слух. Ніколас на гітарі відразу підлаштувався, в нього абсолютний слух, хоча він не вчився на музиканта, а на математика. Інший стояв з гуачаракою, це такий ударний, дуже характерний атиноамериканський інструмент. Ну і він почав грати так, як вмів. І це дуже добре виходило, воно добре комбінувалося, таке враження інколи, що це є частиною української музики. Коли я виконую певні українські пісні чи поширюю в соцмережах якісь українські пісні, дуже часто є коментарі: "Це дуже схоже на нашу музику", тому воно комбінується дуже добре.
— Чи велика українська діаспора в Колумбії?
— Дуже маленька, на превеликий жаль. Думаю, що навіть немає 150 людей. Якщо набереться 100, то й добре. Але ми намагаємося гуртуватися. Збираємося на День Незалежності, на різні свята, або кудись на дачу готувати борщ. Дуже велика українська діаспора в Аргентині, Бразилії, там вона величезна. Ми ще там не були, але в нас є мрія там побувати, бо там тисячі нащадків українців.
"Російська пропаганда охопила величезну аудиторію, викликаючи в неї симпатію до російського"
— Ви поширюєте українську музику та культуру не лише в Україні й у Колумбії, ви їздите багатьма країнами, це більше десятка країн. Де сприймається українська та колумбійська музика найкраще?
— В усіх країнах її добре сприймають. Але найкраще сприйняття, це дуже цікаво, ми знайшли на Балканах. При тому, що це територія, де дуже велике проросійське населення. Але там також найкраще сприйняття українських пісень зі сторони місцевого населення. Ми робили багато вуличних виступів і концертів маленьких в Швейцарії, великі концерти робили в Чехії, в Іспанії, в Португалії. Наприклад, у нас вуличні виступи, люди підходять і не знають, звідки ця музика, але їм дуже подобається. І потім запитують: "Звідки ця музика?", ми відповідаємо: "З України". А вони дивуються.
— А чи зустрічалися люди з проросійськими поглядами?
— Так, були випадки, коли до нас кричали: "А через вас, через ту країну в нас тарифи піднялися". Не через російську агресію, а через Україну. Колись там хтось почав кричати: "Фашисти, нацисти", були й такі моменти. Слава Богу, не дуже багато. Російська пропаганда охопила величезну аудиторію, викликаючи в неї симпатію до російського через всякі фільми, через Гагаріна, Достоєвського, музику, постпанк і таке інше. Викликати сим симпатію — це перший шлях, тому що у великої маси підхід до інформації не раціональний, не критичний, а емоційний. І музика якраз впливає в першу чергу на емоції. Тому музика — це перший шлях, викликати у людей симпатію до України.
"Так пишаюсь, показуючи учасникам гурту, наскільки щедрим є український народ"
— Чи встигаєте під час свого туру ознайомлюватися з місцевими традиціями, місцевою кухнею?
— Моє улюблене — це гастрономія, нас дуже часто пригощають. Я обожнюю свій прекрасний український народ, тому що завдяки вам мені тепер треба вправи робити, бо інакше буду товстіти (посміхається — ред.), тому що нас загодують. Я так пишаюсь, показуючи учасникам гурту, наскільки щедрим є український народ. Завжди ми приходимо, нам накривають стіл таким чином, щоб монета не вмістилася між тарілками. Наїдаємося, несуть друге, знову наїдаємося, вже не можемо дихати, а потім — десерт, три торти. І завжди так, і насправді це прекрасно, це щедрість. Куштуємо місцеві страви, знайомимося з різноманітністю української кухні і це прекрасно.
— А що найбільше сподобалося за цей час?
— Бограч. Здається, я раніше не їв або їв дуже мало, бо завжди їв борщ, обожнюю борщ, але бограч дуже сподобався. Загалом мені все подобається, все дуже смачно.
— Вашій музикантці Ісамарі подобався узвар, бо вона навіть виклала фото зі склянкою узвару.
— Так, Ісамарочка обожнює узвар. Ну, ми всі його обожнюємо, це дуже цікавий напій.
"Ми віддаємо найкраще з себе, щоби якомога більше радості та хорошого настрою принести людям"
— Який у вас настрій перед концертом у Тернополі?
— Дуже позитивний. У мене досить великий досвід у музиці, тому що батьки музиканти, я з ними виступаю з дитинства, але є переживання. Хочеться, щоб все вийшло добре, тому що є величезна відповідальність. Люди знаходять час, сили, дуже часто їздять з інших міст. Наприклад, на наших попередніх концертах в Коломиї, в Івано-Франківську, були люди, які з Одеси приїжджали, з Києва, з інших країн навіть. І хочеться, щоб вони повністю відчули, що воно того варте. І, звичайно, тому є певні переживання. Але ми віддаємо найкраще з себе, щоби якомога більше радості, хорошого настрою принести людям.
— Чи є в планах, можливо, коли безпекова ситуація дозволятиме, охопити своїми турами інші регіони?
— Так. Але нам дуже сильно треба подбати про безпеку.
"Мрію, щоб Україна нарешті здобула свою заслужену історичну справедливість"
— Про що мрієте?
— Моя мрія, щоби Україна перемогла, щоб настав не тільки мир, тому що для того, щоби настав реальний мир, має настати справедливість. Якщо не буде справедливості, то не буде миру. І усвідомити те, що в XXI столітті досі існує політика сили і насильства, щоби здобути якісь свої плани, це на голову не лізе. Але проти сили єдиний шлях боротьби — це також сила. І хочеться, щоб Україна нарешті здобула справедливість, свою заслужену історичну справедливість, щоби настав реальний мир і щоби люди в Україні усвідомили важливість своєї ідентичності, це моя мрія. І вона пов'язана з тим, що я мрію дуже багато років і десятиліть займатися тим, чим я займаюся зараз.
Мрію збирати не тільки зали, дай Боже, стадіони. Мрію, щоб люди співали українські пісні, але також наші авторські пісні. І охопити більше територій, більше країн, чому б ні? Є над чим працювати.
