Письменниця з Тернопільщини Наталя Галицька вирощує спаржу на городі біля родинної хати в селі Глещава Іванівської громади. Посадила її разом з чоловіком три роки тому. Цього року збирають перший урожай.
Жінка розповіла Суспільному, що спаржа починає дозрівати залежно від погоди, в основному, після 20 квітня. Сезон триває до 25 червня.
"Вибираємо найкращі пагони, які готові до споживання. Але залишаємо, щоби корінці укріплювалися і до них був доступ повітря. Бур’яни висапуємо, спаржу обробляємо вручну".
"Зрізаємо спаржу під кутом і бажано в землі. Її висота повинна бути 20-25 сантиметрів, не вище. Тому що потім знизу вона дерев’яніє і не має відповідного смаку. А зараз, коли свіженька, для приготування легко можна забрати шкірочку. Пагони соковиті, як молоденький горошок".
Спаржу збирають щодня:
"Збираємо в 5-ій годині ранку, бажано чимшвидше, поки ще сонце не зійшло. Щодня є до 10 кілограмів, але, думаю, вона буде давати більше, тому що ще молоденька".
Ця рослина на одному місці росте 25-30 років:
"У нас урожай перший рік. Ми ще свій досвід будемо вдосконалювати, щоб зрозуміти, як вона буде рости і який урожай буде давати. Поливу поки що не потребує. Ця земля відпочивала кілька років. Перед тим, як садити, тут нічого не росло. Поки що нічим не удобрюємо, обробляємо вручну, сапою", — розповіла жінка.
"Смакові якості і сам урожай сильно залежить від ґрунту, саме від чорнозему. Вона не бути рости на суглинку".
Розпочинали з чотирьох рядів:
"Вони були перші, експериментальні. Ми гадали, приживеться вона, чи ні. Чекали від осені до наступної весни. А потім зрозуміли, що вона прижилася, бо дала перший гарний урожай. До того було дуже непросто. Цей ґрунт їй підходить, тому посадили на своєму городі 27 сотих. Потім ще сусіди віддали нам город в оренду, і маємо вже два городи. Потім ще два наступні теж, бо людей там нема. Зможемо тепер мати гектар", — говорить Наталія Галицька.
Раніше спаржу садили із купленого насіння. Зараз збирають своє.
"Минулої осені посіяли вже своє насіннячко. Такі маленькі свічечки виросли в нас. Вони стануть більшими. Восени з цієї щіточки, з цих паростків, виростуть інші пагони, які зможемо розсаджувати".
Після того, як Наталя зрізала достиглу спаржу, охолоджує її та формує в пучки.
"Ми охолоджуємо її в крижаній воді. Далі зрізаємо кінчик, щоб вона була чистенькою і мала свіжий корінчик. Її бажано потримати хвилин десять у такій воді, можна в проточній, це ще ліпше. Але в нас є своя криниця, дуже глибока. Зважуємо, порція триста грамів. Формуємо й виходить красивий пучечок", — зазначила підприємиця.
Спаржу, яка не йде на продаж, Наталя засушує.
"Маємо такий лайфхак. Ріжемо її на шматочки і ставимо в сітки. Сушимо на закритому просторі, під дахом, природнім способом. І така смакота зимою, суп, крем-суп. Особливо дітки їх полюбляють".
Продають спаржу як у Теребовлі, так і в Тернополі. Орієнтуються на ринкові ціни.
"Клієнтів підшукуємо, тому що спаржа — продукт новий. Найцікавіше те, що люди ще звикають. Молоде покоління, котре народилося в 90-ті, швидко працює з інтернетом, знає, що спаржа корисна і, найголовніше, вона швидко готується".
Будинок, біля якого Наталя вирощує спаржу, побудував її прадідусь в 1957 році. Жінка завжди хотіла повернутися до родинної хати й займатися господарством. Переїхала в Глещаву за пів року до повномасштабної війни.
"Моя бабуся дуже любила той холодок. Коли я була маленькою, він ріс біля хати, і вона казала, що колись пани це їли. Я малою думала: "Та воно ж таке колюче, як його їсти?" А минуло багато часу, бабуся померла, і там, де вона похована, просто біля неї виріс кущ холодку, кущ спаржі. Думаю, що це якийсь знак від неї.
Я завжди хотіла займатися чимось корисним на своїй землі, вдома. І от спаржа, яку колись пани їли, тепер росте біля родинної хати. Мені здається, що це непоганий приклад — повернутися в село, де були твої предки. Ця земля дає мені силу, енергію, ти просто відроджуєшся".
