"Там народилися, там і помремо" – як працює фермер з Сумщини в полях майже "на нулі"

"Там народилися, там і помремо" – як працює фермер з Сумщини в полях майже "на нулі"

Угіддя фермера Олександра знаходяться на території Грабовського та Покровського старостинських округів Краснопільської громади. Фермер говорить – його поля, близько 300 гектарів, майже на самому "нулі". Як вдається збирати врожай та працювати під обстрілами, чоловік розповів в ефірі Українського радіо. Суми.

– Яка ситуація у вас на сьогодні?

– У 2022 році ми практично все зібрали. Залишилося в нас 27 гектарів пшениці та десь скільки ж сої, а інше зібрали, даже на самому "нулі". А у 2023 році ми засіяли тільки 40 % від загальної площі і зібрали десь половину того, що засіяли. Постійні обстріли, прилітає і по полях, і по техніці. Розбило сіялку, трактори, склад із запчастинами, склад із зерном. Уже завезли зерно в склад те, що зібрали і прилетіло. Якраз пішов дощ з градом і все перемочило, перепортило.

Скільки ви втратили зерна?

– Десь понад 100 тонн пшениці. Склад відремонтували, думали будемо сою молотить. І тільки зробить його розбили знову. Розбили кузню, в мене там майстерня була, також розбили. Навесні, як ми сіяли, стояла бочка десятикубова для підвозу води (коли обробляємо поля, то вносимо гербіциди, фунгіциди) і влетів снаряд у ту бочку. За нею стояла сіялка, хлопці її хотіли якраз на трактор чіпляти. І в цей час прилетіло, ударило в бочку, бочка, там метал десь 3 мм, розлетілася на шматки. Вибуховою хвилею розбило кухню поряд, де хлопці обідали. Кухню, склад із запчастинами, сіялку і трактора одним снарядом. Люди всі живі залишися. На той момент просто порозходилися всі. А я під'їхав, тільки за ангаром став, на поле їздив. Як бухнуло, вибігаю, дивлюся — Слава Богу, що в залізо.

"Там народилися, там і помремо" – як працює фермер з Сумщини в полях майже "на нулі"
Наслідки обстрілу фермерського підприємства. Фото з архіву Олександра

– У вас усі угіддя знаходяться "на нулі"? Більше земель у вас немає?

– Так. В цілому десь 300 гектарів.

"Там народилися, там і помремо" – як працює фермер з Сумщини "на нулі"
Посівна на Сумщині. Фото: Суспільне Суми

– Як давно фермеруєте?

– З 1993 року, з 19 лютого зареєстроване фермерське господарство. Це вже понад 30 років. Орендну плату за землю у 2022 році ми виплатили майже повністю, а у 23-му по 3 тисячі видали людям і більше нічого не давали. Я орендую землі, у мене своєї землі немає. Орендуємо землю людей і сплачую орендну плату. Перед війною по Покровській сільській раді ми виплачували майже по 15 000, по Грабовський по 13 тисяч сплачували.

В цьому році не будемо сіяти зовсім, виселяють людей вже з п'ятикілометрової зони. Та вже з 10-кілометрової зони теж. Техніку ми порозганяли по кущах, щоб не побили всю. Зокрема комбайни, те що новіше, трактор.

До речі, в мене попало по трактору, а він куплений в кредит. Кредит ще не виплачений увесь. Ще залишилося 370 000 кредиту. Планував за два роки виплатити.

– Він підлягає ремонту?

– Ми відновлюємо, затягли в кущі. Там колеса побиті, кабіна побита, скло повибиване. Окрім цього трактора в кредит брали оприскувач, сіялку і трактор. Окрім трактора за решту вже виплатив. А ні, за комбайн у мене ще десь 100 тис. залишилося виплатити.

"Там народилися, там і помремо" – як працює фермер з Сумщини в полях майже "на нулі"
Наслідки обстрілів фермерського підприємства. Фото з архіву Олександра

– В цілому, багато техніки втратили?

– Дві сіялки, трактор, зерноочисну машину, склади, запчастини, зерно. Частина знаходилась в Грабовському, частина – в Дмитрівці. Наразі порозганяли техніку по всьому району, порозкидали подалі від кордону. Але летить скрізь. І Краснопілля накривали вже тричі. Прилетіло якраз туди, де мій працівник живе. Майже у дворі. Там колодязь, за ним обрив і от саме туди й прилетіло. Не видно ні кінця ні краю, коли воно закінчиться. В перший рік були якісь надії, що те все закінчиться. Якийсь процес наче йшов, але потім воно все зупинилось. Якась сила не дає це все вигнати. Ну, ті що їх запустили, ті ж і не дали їх вигнати.

– Ви кожного дня їздите у ті села?

– Кожного дня. В мене там частина техніки, там господарство, собаки, будинок. Дрони літають над головою кожного дня. Скидають невеличкі, як їх називають, бомбочки. У нас там тоже фермер Володя їхав на машині, дружина була в сусідньому селі, бо батьки хворіють, і він їхав туди. І згори на нього скинули одну таку. Він влетів в бетонні блоки, розбив машину. Якраз у той час позаду нього саме їхала машина, що везла дрова. Водій його побачив, витяг з автівки. Йому пощастило, що спрацювали подушки безпеки. Він вижив.

Людей виселяють тепер потроху. Але багато ще й залишається. Вони мене просять то продукти провести, то в лікарню довести, то з лікарні. Роботи вистачає.

– Як ви їздите кожного дня під обстрілами?

– Так і їдемо. Подзвонили – що там тихо? Тихо, їдемо, коли чуємо тільки бахи — вже не тихо. Зупиняємось, перестояли. Затихло, проскочили, чуємо – праворуч десь стріляють, зупинились, перестояли, поїхали далі. В мене там вдома скважина і башня на горі стоїть. Міняли якось насос, що згорів. Трактором витягую насос, глибина 60 м. Насос прив'язаний до труби залізної. Витягуємо, витягуємо — десь метрів 30 витягли, коли чуємо, а біля нас там два ставки поряд – як бахнуло, аж лід полетів. Подумав, що риба точно не задихнеться (сміється, – прим. ред.). Коли затихло кажу хлопцям – глуши трактор, досить. Заховалися в вільхах, перестали стріляти десь хвилин за 40. Постояли, затихло, пішли витягли насос, а ставить уже не стали. На другий день приїхали і вручну вже ставили без трактора, щоб не шуміти.

Весело у нас, одним словом. Адреналін регулярний, щоб не розслаблялися.

– Виїздити не плануєте? Так і будете їздити?

– Там могили наших батьків, дідів. Ну що вони там будуть самі лежати? Їх порозбивають, будуть кістки лежать на поверхні. А ми поїдемо кудись? Ні. Там народилися, там і помремо.

– А яка ситуація у вас буде з землею, за нею потрібно буде сплачувати й надалі чи ви від неї відмовитеся?

– З людьми вже домовляємось по виплаті орендної плати. Люди у нас доброзичливі. Коли ми цей рік заплатили той мізер по 3 тисячі, то вони взагалі не думали, що ми заплатимо, й були б не проти, якби й взагалі не заплатили нічого, бо розуміють ситуацію. Хоча є й такі, що живуть далеко і не знають, що таке війна. То кажуть, що їм потрібні гроші. Я кажу, що вони усім треба, але де їх узяти, якщо поля необроблені й не будуть оброблятися. Втім їх це не хвилює.

От зараз не дозволяють в п'ятикілометровій зоні взагалі не сіяти, ні збирати врожай. Земля буде пустувати, напевно буде заростати. Будемо сподіватися, що війна скоро закінчиться, й дуже хочеться вже восени почати обробляти землю знову.

– Чим плануєте займатися, доки земля не буде приносити вам прибутку?

– Годуємо й злучаємо свиноматок. Не знаю, надіємося на Бога. Є таке поняття, як час втрачених можливостей, а тому намагаємося їх не втрачати, а підтягуємо до себе роботу посильну на цей день. Стараємося зробити те, що можемо. Головна проблема – постійно стріляють. Туди приїдемо летить, з цієї сторони летить, з нашої сторони через голови летить. Прямо на нашу територію залітають – відстрілялися, розвернулись і полетіли назад. Втім не дивлячись ні на що ми переможемо.

Авторка – Валентина Погорєлова.

Читайте Суспільне у Telegram

Долучайтесь до нашої спільноти у Viber

Підписуйтеся на наш Instagram

На початок