Ольга Харитонівна та Ольга Володимирівна — сусідки. Жінки залишаються жити в прикордонному селі Чернеччина Краснопільської громади. Вони втратили житло, зазнали поранень, проте відмовляються від евакуації. Про те, як виживають під ударами КАБів та дронів і чого бояться найбільше — розповіли кореспондентам Суспільного.
Жінки розповідають: за роки повномасштабної війни вони навчилися розрізняти російську зброю за звуком.
«Ми вже знаємо, як бахкають. Де наші б'ють, де вже не страшно. Вже знаємо, який звук. Навіть собака знає. Прибігає, і ми стараємося сховатися. А як гуде оте, що розбивало, так уже страшно, то аж колотить. — КАБ, ага? — Ага. Сім хат було, і прилетіло вісім. Два запалювальних, а шість руйнівних. Як бахне — лише пил стоїть», — розповідає Ольга Володимирівна.
Під час одного з обстрілів авіабомба влучила у будинок 85-річної Ольги Харитонівни. Від сильного удару вона знепритомніла і прийшла до тями вже під завалами стелі. Її будинок та все майно згоріли.
«Я як у хаті стояла і летіло, то чула сильний звук, а тоді бахнуло так, що аж наче і все, я вже тоді більше нічого не пам'ятала. Вже як дровами мене закидало, я вже не знала, нічого не чула, не відчувала нічого», — згадує Ольга Харитонівна.
Врятувала сусідку Ольга Володимирівна. Побачивши пожежу, вона кинулася на допомогу та власноруч витягла жінку до льоху. Сусідку довелося тягнути по металевій сітці, що впала на ґанок. Через зазнані тоді травми спини в Ольги Харитонівни періодично відмовляє нога. Нині вона перебралася до сусідньої порожньої хати.
Ольга Володимирівна також зазнала тяжких травм під час бомбардувань: «Як нас бомбили, потрапила я в якийсь шар, мене підняло десь вище від цього дерева і тоді вдарилася об гілку верхню і повітрям занесло мене у кущі. Я думала, може не піднімусь — ні, піднялась. Спина була три місяці чорна вся. Такий удар був».
Після цього удару жінка тривалий час лікувала спину і тепер через біль не може косити траву, але доглядає корів. Тварини гостро реагують на обстріли: коли вночі летить ракета, корова починає ревіти, і жінка йде до сараю, щоб бути поруч із нею до ранку.
«Їй теж страшно. Вони теж, як люди, розуміють. Боїться, труситься. Корів пасуть тоді, як дрони не дзижчать. Тоді вони пасуться добре. А як дзижчать, зайдуть у кущі, не можу витягти. А куди я їх діну? Це моя турбота, якби не вони, вже, мабуть, померла б і в сосни. Болить, не болить, треба давати їсти, турбуюся за них. Вони все-все розуміють. Колись переганяла, зачепилась, упала і лежу на трасі. А вона побачила, що я не йду за нею, вернулась, почала штовхати мене. Дякую, їхали солдати. Побачили, думають, може баба вже скупердилась. Але очунялась і пішли додому», — розповідає Ольга Володимирівна.
Війна, каже пані Ольга, забрала в неї не лише дім і здоров'я. Три роки вона не має звісток про сина-військовослужбовця.
Жінки також опікуються покинутими тваринами. Зокрема вилікували контуженого собаку на прізвисько Хлопчик, якого залишили на трасі з уламком у лапі. Тепер пес живе з ними та охороняє їх.
Загалом на їхній вулиці залишилося жити вісім сімей. Староста Чернеччинського округу Оксана Чернова зазначає, що безпекова ситуація в селі надто складна через наближеність до кордону. Місцеві жителі написали офіційні відмови від евакуації, проте під час масованих обстрілів іноді самостійно виїжджають у безпечніші місця.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах
