Назва села Гнилиця на Сумщині походить від місцевості, в якій воно розташоване. У "гниле місце" - на болота – колись висилали неугодних владі людей, - розповів Суспільному староста Сіннівського старостинського округу Олександр Гуков. Тепер це малолюдне село, мешканці якого живуть в основному шляхом власного господарства та пишуть вірші про свою малу Батьківщину.
На околиці Сумського району є заболочена низина. Тут тече мала річка Гнилушка, яка живить водою навколишні луки. В цій болотистій місцевості розташоване малолюдне село Гнилиця.
Тут живе 26 людей, між подвір’ями іноді по кількасот метрів. Це найменше село старостинського округу, розповідає староста, хоча його заселяли 4 рази, востаннє – у 20-х роках минулого століття, тоді із сусідніх сіл переселили малоземельних громадян.
Там населення було дуже багато, землі не вистачало, ті діти в сім’ях, які нічого не отримували, вони переселялися на вільні місця, в пошуку кращого, розповів Олександр Гуков, староста Сіннівського старостинського округу.
Валентина Боровик народилася і виросла у Гнилиці. Потім виїхала, але згадує: колись у селі мешкало близько 200 людей, була робота, відзначали День урожаю.
Тут гуркотіла техніка, тут на полях, коли жнива, і вдень і вночі їздили й машини, й комбайни, і трактори. І діти-школярі в літній час підробляли, влаштовувалися на погрузках зерна, чи на силосі, в садах збирали урожай. Свиноферма була, птахоферма була, корівник був, конюшня, телята на відгодівлю і корови на відгодівлю. В клубі привозили кіно, були концерти з приводу різних свят.
Гнилиця почала занепадати у 80х роках, розповів староста. Першою закрилася початкова школа. Тепер, каже, тут мешкають в основному пенсіонери.
Остання дівчинка в нас навчалася, але з повномасштабним вторгненням, це зараз їй 14 – вони виїхали за кордон. Ми її машиною возили в школу. Ця дівчинка проживає зараз у Сполучених Штатах, ну дистанційно навчається ще в школі.
Транспортного сполучення у Гнилиці немає, пересувне поштове відділення привозить пенсії, іноді навідується фельдшер, агрофірма із сусіднього села випікає і привозить хліб.
Місцевий житель Сергій Боровик каже, що приїзд автолавки – можливість побачитися із сусідами. Зазвичай, за господарчими клопотами, спілкуються нечасто.
Можна побалакати з людьми, можна і з козочками, і з баранчиками побалакати, вони розуміють.
Подружжя Боровиків переїхало до Гнилиці із Сум близько 10 років тому, оселилися в батьківській хаті дружини.
Тут мені більше подобається, свіже повітря, господарство тримаємо потрошку, всього по чуть-чуть. То годуємо, то косимо літом, ремонтую телевізори, магнітофони, займаюсь радіосправою. Природа тут дуже мені подобається, полуниць тут дуже багато, ягід всяких, грибів, ну ми не встигаємо, бо тут дуже багато приїздять з міста, і вони починають тут збирати, до нас. Телевізор показує, налагодили, супутникова антена, ну не всі канали. Якщо інтернет треба, то виходимо аж на бугор, тому що тут немає, розповів місцевий мешканець Сергій Боровик.
Пан Сергій говорить: вибираються з села нечасто, іноді раз на два місяці, ходять пішки у сусіднє село, за 5 кілометрів. Тримають птицю, дрібну худобу, вирощують овочі та медоносні трави для бджіл.
Пасіку завів, в мене батько пасіку заводив, дідусь заводив його, брат його, у Тернах. Ну і пішла як династія.
Воду беруть у свердловині у дворі, колодязь, каже господар, непридатний для використання.
Болото бобри загачують і води розливається, і йде запах болота. Було, що приїжджали розгачували. Вони все одно через два дні знову загачують.
За словами місцевих, засилля бобрів тут спостерігається останнім часом. Живуть вони на річці Гнилушка, і від них є і шкода, і користь.
Вони гатять цю водойму, тоді ж вода заболочує місцевість, і весною, коли розтає сніг, або йдуть восени проливні дощі, то є така тривога, чи не дійде вода до колодязя, а чи не заллє вона нам повністю сінокіс. Бобри дуже багато дерев напиляли, берези усохлі стоять, там і вільхи є, все захаращене. Якоюсь мірою можна скористатися інколи взимку, коли все замерзне, на саночках притягти дрова собі. Вільхи, напиляні бобрами.
Окрім бобрів, у навколишніх лісах водяться й інші звірі, староста розповів, що до вторгнення сюди приїздило багато людей на ліцензійне полювання, в тому числі з інших регіонів України.
Територія вся оточена лісами. В лісах дуже багато дичини, тут водяться олені, дика коза, дикий кабан, заєць, лисиця.
Зараз, у зв’язку з воєнним станом, полювання закрите, місцеві жителі прислухаються до інших звуків. Пан Сергій розповідає, що увесь час увімкнене радіо, коли чують сигнал тривоги – виходять на вулицю.
Бачимо, чуємо, як свистить з усіх сторін. У погріб не ховаємося, тому що прикриє – тоді і не вилізеш, погріб старий, ненадійний погріб вже.
Пані Валентина каже: боляче дивитися, як село поступово зникає.
Колись село, розвинуте й чимале, на повні груди дихало й жило. Від ранку до роботи всі ставали, робочих місць достатньо тут було. Але якою зараз є Гнилиця? Де кузня, ферми, школа, магазин? ...
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
