Військовослужбовець Ростислав з позивним “Бегемот” приєднався до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади у вересні 2022 року. Спочатку був стрільцем-санітаром, пізніше став командиром відділення і водив солдатів на штурми. Пів року тому, на початку січня боєць отримав поранення і нині відновлюється. Свою історію сумчанин розповів кореспондентам Суспільного.
На початок широкомасштабної війни Ростислав був у Польщі, працював там останні кілька років. У березні 2022 року хлопець повернувся, аби стати на захист країни. "Відчув на собі, що мені тяжко там знаходитись, в Польщі. То я зібрався, приїхав сюди в березні місяці, пішов до військкомату, якраз жест доброї волі, що спокійно заїхав до Сум. Пішов до військкомату — люди не потрібні вже. Сказали: "на жаль, ти ще молодий”, бо мені 23 роки було на той час”, — згадує Ростислав.
Ростиславу запропонували служити за контрактом, в 95-й окремій штурмовій бригаді і він погодився. "Я думаю, що у штурмовиків удача більша за всіх. Тобто, я думаю, що ними так просто не стають: або дано, або не дано. Ну і штурмовиком веселіше: в тебе завжди має бути фізо якась. Взяв рюкзак, РПГ — гранатомет одноразовий і погнав”, — розповідає чоловік.
Після навчань Ростислав поїхав захищати країну на схід. Розповідає: найважчим у перші дні було звикнути до цілодобових обстрілів: "Цілий час в тебе обстріли. Зі стрілецької зброї ми не чули, тому що штурмовики, вони живуть далі. Вони виїжджають, як на роботу: о п’ятій встали там, о третій і закінчують так само. Але то може так статись, що 24 години ти будеш там, 72 на полі бою і найтяжче було звикнути”.
Перші кілька тижнів хлопець служив на посаді стрільця-санітара. Згадує і першого свого пораненого: "Мій перший трьохсотий був, коли в дерево попав танковий снаряд і чоловіку розірвало руку. Я дуже переживав у той час, старався якось накласти турнікет. Але він вже прийшов до мене з турнікетом, бо ми після бою якраз відходили вже додому і частинами: відходимо ми, а вони залишились нас прикривати. Тобто, він прийшов до мене вже з турнікетом, я наклав ще один. Підійшла група евакуації, я їм відразу сказав, що я нервую, це мій перший трьохсотий, допоможіть мені. У відповідь: "все добре, зараз все зробимо".
Від свого командира Ростислав отримав позивний: “Бегемот”. Чоловік згадує: "Я міг зайти, де хочеш, де тяжко пролізти, а так сталося, що тоді сиділи в БТР-і, ще я був стрілком-санітаром і мій командир каже: “Все, будеш “бегемотом”. І я такий: “Ну, добре, що мені.” І по рації я почав виходити як “Бегемот” з того дня”.
Пізніше військовослужбовець сам став командиром відділення і водив солдатів на штурми. З початку грудня вони воювали у зоні Кремінського лісу, на Луганщині. "Це тяжко, немає укриттів, ти мусиш копати, копати. Твої ями - це твоє укриття. Але найгірше, що ти штурмовик і маєш іти вперед. Ти заходиш на позиції до когось, а хтось може їх тільки зайняв і ще не встиг окопати собі нічого, це було найгірше. І ти йдеш далі, тому що мусиш штурмувати це місце", — розповідає військовий.
"Під цей час тебе обстрілюють, а коли ти заходиш на позиції, то інтенсивний вогонь ворожий починається і мусиш там якось протриматися, поки підійде підкріплення, або наша артилерія чи міномет це все вогнем подавить своїм”, — говорить чоловік.
26 січня 2023 року військовослужбовець отримав поранення. Ростислав згадує як це трапилось: "Це мій перший виїзд був у посадки. До цього тільки ліс, ліс, а це був штурм у посадках. Був стрілковий бій. В цей час я, перебігаючи, отримав снайперський постріл. Зайшов він з боку, вийшов ось тут (показує) з грудини. Я швиденько, не розгубився, взяв рацію, повідомив, що я трьохсотий, все під контролем. Знайшов укриття, там був товариш з другої групи, заповз до нього. Кажу: давай зрізай все що є (одяг), бронежилет не чіпай”.
Дочекавшись сутінок, поповзом та перебіжками поранений боєць добирався до місця евакуації: "Ми виповзли, там з 50 метрів. Пізніше діляночка така невеличка треба було перебігти, або не знаю, як там треба було, я вирішив, що треба перебігти. Підірвався, перебіг. Відчуваю, що знову я витікаю кров’ю. В мене є дуже класний кулеметник з позивним “Гуцул”. Я йому повідомив, що знову витікаю кров’ю і відчуваю це аж на колінах в себе. Він мене заклеїв і все. Там ще з 500 метрів на евакуацію йшли пішки”.
Три місяці Ростислав провів у лікарнях. Нині відновлюється після поранення і чекає на висновок медичної комісії. "Невідомо, що буде далі, але я думаю, що десь в кінці місяця я буду знати, де я знаходжусь. — Плануєте повернутись на службу? — Там непогано. Але я Вам цього не можу сказати, бо в мене є мама і вона дуже переживає”.
Нещодавно бійця нагородили нагрудним знаком “Золотий хрест”. "Цей хрест дістався за заслуги всієї групи, а не тільки мені. І теж, я про нього не знав, мені зателефонував товариш і питає: “Чому ти не хвастаєшся, що отримав “Золотий Хрест”? Ну і так я його забрав зовсім недавно”, — розповів Ростислав.
А цей годинник Ростислав отримав від командувача Сухопутних військ: "Це нагороджувались командири відділень на початку січня після успішних штурмів саме з артпідготовки, “Himars”-ів також. Тобто, Олександр Сирський приїжджав до нас, викликали усіх, нагороджували. Було круто поспілкувались із ним”.
Про нашу перемогу Ростислав з позивним “Бегемот” каже так: "Це коли я не почую звук тривоги. Прокидаєшся і цілий день немає, другий, третій. Всі в безпеці, всі сміються, всі радіють. Це свято, це майорить український прапор на тимчасово окупованих територіях, можливо на якихось наших історично-давніх”.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
