"Тут я розважаю людей, а там – побратимів". Інтерв’ю з фаєрщиком та "живою скульптурою" Сум Дмитром Буйвалом

"Тут я розважаю людей, а там – побратимів". Інтерв’ю з фаєрщиком та "живою скульптурою" Сум Дмитром Буйвалом

Ексклюзивно
"Тут я розважаю людей, а там – побратимів". Інтерв’ю з фаєрщиком та "живою скульптурою" Сум Дмитром Буйвалом
. Дмитро Буйвал. Фото: Суспільне Суми

"Жива скульптура", фаєрщик, засновник творчої майстерні, мім. Все це про одну людину – Дмитра Буйвала. Саме він 10 років тому вперше з’являвся на вулицях Сум в образах містера Голдена Сміта, Шарманщика, Гудзикового короля. А ще сумчани знають Дмитра як організатора фестивалю вуличного мистецтва «Харитоненко Fest». Нині чоловік тимчасово залишив улюблену справу і боронить країну.

Про те, як почуває себе творча людина в армії, про шлях до Збройних Сил, а також про службу під Бахмутом, Дмитро розповів Суспільному під час своєї короткої відпустки.

— Дмитре, де тебе застала війна?

— Війна застала мене вдома, в Старому селі. Прокинувся десь о пів на шосту від дзвіночка. Мені кажуть: "Почалося". Я кажу: "Я дуже радий". Відповідають, що зараз до тебе приїдуть кілька родичів. В результаті моє усамітнене життя впродовж останніх багатьох років перетворилося в життя з дев’ятьма людьми, двома підлітками, дитиною, трьома кішками, моїми двома псами, папугою і равликом в одному будиночку.

— Тобі варто поспівчувати чи навпаки – було класно?

— Насправді, це був доволі цікавий життєвий експеримент, адже я встиг провести з родиною доволі багато часу, такого не було за останні 15 років точно.

— Перші тижні війни — якими ти їх пам’ятаєш?

— Перші тижні були доволі насиченими, адже в наше місто зайшла колона, нас намагалися взяти в кільце, окупувати. Ну і мій населений пункт також не минули, стали недалеко табором і їздили на Суми через моє село. Тому почалися пошуки, як долучитися до територіальної оборони. Але там мої послуги не знадобилися.

"Тут я розважаю людей, а там – побратимів". Інтерв’ю з фаєрщиком та "живою скульптурою" Сум Дмитром Буйвалом
Фото: Суспільне Суми

— Тобто, долучитися до лав ЗСУ було твоїм внутрішнім поштовхом?

— Це було внутрішнім поштовхом ще з 14 року, як тільки в Україні почалося оце все. В мене є один з декількох побратимів. В 14 році, коли я виграв перший всеукраїнський фестиваль і заробив певну купу грошей, це справді купа була на той момент – 25 тисяч гривень, на мій погляд, нормальні гроші. Я йому дзвоню, кажу: "Бодя, в мене вистачає грошей, щоб себе вдягнути". Він каже: "Ти шо, того?. Давай так: я там буду воювати, а ти тут будеш утворювати інший фронт, робити так, щоб коли я повертався додому, мені було, на що подивитися, з ким поспілкуватися, і так далі". Ну і так йому вдавалося перші три роки мене відмовляти.

Потім воно переросло в якусь тиху стадію, коли не було прагнення йти туди. А в сучасності воно вже агукнулось, і я підписав мобілізаційний лист. І коли зробив "вечірочку прощання", подзвонив йому, мовляв, приходь. Він каже: "Ти дебіл". Я кажу: "Дякую". Ну і все, десь так і стартанув. Лист мобілізації в мене в червні підписаний.

— Як творча людина, яка звикла жити на самоті та залежати лише від себе, виживає в армії?

— Це доволі цікавий шлях. Все своє життя я прагну до якогось порядочку, там режим, все таке. І тут армія мені вельми допомогла: я навчився висипатися за три години, функціонувати 24/7 протягом багатьох днів. Не скажу, що мене не вчило цьому мистецтво, адже в мистецтві ти те ж саме робиш. Але тут з’явився порядок, графік. І воно зіграло свою роль.

"Тут я розважаю людей, а там – побратимів". Інтерв’ю з фаєрщиком та "живою скульптурою" Сум Дмитром Буйвалом
Фото з особистого архіву Дмитра Буйвала

Поки знаходився у навчальному таборі – набрав вагу. Це була також одна з багаторічних мрій. Я доволі активний хлопець і в цивільному житті проходив в середньому 10 кілометрів в день пішки. А тут трошки менше пішки, але більше фізичних навантажень, харчування, і я такий – гоп! – зі своїх 60 кілограмів взяв 75 і був доволі щасливим. В цілому, це те ж саме мистецтво, просто тут я палив ґноти, там я палю пі***ів, тут я розважаю людей, там – побратимів. Щоправда, тут є дитячі посмішки, а там їх немає. Але й там можна знайти дитячу посмішку. Було б бажання.

— "Живій скульптурі" доводиться проводити багато часу в одній позі, не ворухнувшись. Чим допомагає така витривалість на війні?

— Тут треба пояснити, що таке жива скульптура, адже є декілька течій. На наш час це три тенденції : статична, динамічна і, як-то кажуть європейці, пластикова. Тільки статичний жанр вимагає бути в статичному образі. У мене статичні образи є, але я їх не використовував в повсякденності. Цій течії вже дуже багато років, вона використовується переважно для того, щоб лякати людей. Я ж не направлений – принаймні, був не направлений – на лякання людей. Я більш в динамічному жанрі. Але завмерти та постояти 45 хвилин – це корисно й на війні. Тому що є моменти, коли тобі треба удати, що тебе взагалі там не існує. І, в принципі, мені це вдавалося. І вдається.

"Тут я розважаю людей, а там – побратимів". Інтерв’ю з фаєрщиком та "живою скульптурою" Сум Дмитром Буйвалом
Фото з особистого архіву Дмитра Буйвала

— Ти, мабуть, був під Бахмутом? Розкажи про це.

— Я ж митець, а ми всі поцьомані сонечком, ми по-іншому на цей світ дивимося. Мені вдалося емоційно відхреститися. В мене в голові побудувалася якась така лінія, коли я бачив… те, що я бачив. Воно, звичайно, вражає, відкладається у свідомості, але щоб емоційно травмуватися – ні, я не травмувався.

Що там відбувається? Так, це жах. Але ж я – митець. Є моменти, коли, наприклад, сиджу на позиції, і тут – гоп – виглядає сонечко. І я такий: йо-майо, а я ж стільки років мріяв більше часу проводити на природі! Або сиджу в окопі, а поруч зі мною метелик приземлився. І ти думаєш – який метелик? Надворі – мінус п’ять, звідки він взагалі може взятися? Такі моменти допомагали. Неприємно було, коли я повернувся з Бахмуту, здав зброю, мені дали вихідний, я поїхав додому, начебто, безпечне місце, все нормально. А я сиджу і не можу заснути, тому що розумію: один мій побратим знаходиться там, другий – там, а конкретно тут – нікого немає. А в мене зброї немає, нічого немає, а що, якщо щось станеться? Що я буду робити? Але це більше стосується, напевно, психології.

— Чи вплинула армія на твої майбутні образи?

— У мене із самого початку вторгнення була ідея утворити такого собі воїна-ДФТГшніка, теороборонівця. В мене був відмальований проєкт, я встиг подзвонити друзям за кордон, бо була ідея взяти цей доволі простий образ тероборонівця – костюм, крила, задній фон – зробити таких п’ять і відправити в п’ять країн світу, де є мої друзі. Щоб цей образ стояв на тих вулицях, привертав увагу до того, що відбувається в нашій країні, і, до того ж збирав якусь монету, щоб допомагати Збройним Силам, бо, якщо їм не допомагати, буде бідося.

— В одному зі своїх попередніх інтерв’ю ти сказав, що, не дивлячись на те, що 2021 рік був кризовим, для тебе він видався творчим і приніс багато ідей. Чи є місце ідеям під час війни?

— З’являються нові ідеї, переформовуються старі. Не дивлячись ні на що, я намагався, знаходячись під Бахмутом, податися на "Харитоненко Fest 2023", але я зрозумів, що це буде доволі складно організовувати. Я не знаю, де буду знаходитися. Єдиний мінус армії в тому, що ти собі не належиш, в тебе не має свого часу.

"Тут я розважаю людей, а там – побратимів". Інтерв’ю з фаєрщиком та "живою скульптурою" Сум Дмитром Буйвалом
Фото з особистого архіву Дмитра Буйвала

— У тебе є проєкт "Україна крізь часи".

— Так! "Україна крізь часи" — це буде по-справжньому перший проєкт у світовій живій скульптурі. І він на стадії реалізації, між іншим. Я довгий час шукав, як прийти до монументалізму. Бо жива скульптура, це, переважно, невеличка коробочка, на яку ставлять персонажа. І все. А я хочу, щоб це по висоті було як дерево, і на ньому – велике-велике наповнення. Щоби, коли збереться вся композиція, людина не просто прийшла, а повернулася і почала читати історію, розвиватися, думати: а чому так? А навіщо все це? І так далі…

Я не буду всього розповідати, я взагалі нічого не розповім, я тепер такий. Але проєкт переформатувався трішки. Спочатку була ідея створити першу композицію, ця ідея залишилася, але зміниться один з персонажів цієї композиції. У початковому варіанті планували подати історію через Геродота. Геродота я вирішив замінити на більш сучасного персонажа, дати йому можливість, так би мовити, розв’язати руки і язика. Образ створений. Я його закінчив буквально позавчора.

— А саме Україну – якою ти бачиш нашу країну крізь часи?

— Вільною. У нас пішла зміна поколінь. Дуже сильна зміна поколінь. Ті діти, які ще вчора ходили до школи, сьогодні – сидять в окопах. І вони з окопів не повернуться такими, якими вони були до цього. І вони, сподіваюсь, нарешті зрозуміють таке слово, як демократія і що воно означає. Навіщо ти маєш ходити на вибори, читати про своїх депутатів. Зрозуміють, що все оце довкола – це твоя робота, а не когось. Ти, в першу чергу, маєш прослідкувати за тою чи іншою дією, яку виконує посадовець чи інша людина.

— Що для тебе перемога? Якою ти бачиш її для України?

— Перемогою стане те, коли ми перестанемо втрачати людей, які цей світ розвивали. Робили його кращим, сильнішим. Якось так стається, що в публічний простір у нас виходять штурмовики чи більш досвідчені, кваліфіковані. А не прості хлопці, які сидять в окопі та через 50 метрів дивляться в очі. Бо це так і відбувається: ти сидиш тут, а воно – там, ти дивишся йому в очі й ви стріляєте один в одного. Про них ніхто не згадує. Так постійно, так публічно. І їм ніхто не каже "дякую" за це. Перемога настане в той момент, коли кожен воїн, який поклав своє життя, і повернувся додому на щиті, не буде забутим. Небесна Сотня вже забута. Їх згадують раз на рік. Перемога буде тоді, коли повернеться шана до кожного бійця, який зараз боронить, боронив і збирається боронити Україну.

Читайте також

Читайте Суспільне у Telegram

Долучайтесь до нашої спільноти у Viber

Підписуйтеся на наш Instagram

На початок