"Повелися на чай і тепло" – так згадують мешканці села Воргол, що на Конотопщині, день, коли взяли у полон одразу вісьмох російських солдатів. Сталося це в перші дні повномасштабного вторгнення. Росіяни втратили бронетехніку, на якій приїхали в Україну, і йшли пішки. Як все відбулось, чоловіки розказали через два місяці від початку бойових дій на Сумщині.
Ці кадри відзняли мешканці села Воргол, що на Конотопщині. На ньому – група російських військових. Солдатів взяли у полон місцеві чоловіки 26 лютого.
Максим Конюх — мешканець с. Воргол розповідає: "Ми їх привели сюди, вони тут роззброїлися. Ми їх напоїли обіцяним чаєм. Повелися на чай і тепло. Вони дуже боялися, що їх будуть катувати. Кожен же по собі міряє. Зараз вони вже в Росії, їх поміняли, на них виміняли наших воїнів. Виявилося, що там були не всі орки. Там було сім росіян і двох вели вони наших полонених".
З Максимом Конюхом – одним з тих, хто брав росіян у полон – наша знімальна група зустрілася у його робочому приміщенні. Тут він розливає мед. Чоловік – бджоляр, має власну пасіку. Розповідає — російські солдати йшли крізь село пішки. Спочатку, говорить, зустрів одного з них. Запропонував здатися.
"Я, мовляв, додому хочу. Я кажу – поїхали зі мною, я тебе відправлю, тебе повезуть додому. "Та, ні, ні, я от піду". Він-то без зброї був, але сам на сам, хтозна-що у нього під плащем. Чесно, я трішки побоявся його сам брати. Швидко в село приїхав, взяв хлопців, стали наздоганяти. Минуло буквально хвилин 15 – нема, зник", — згадує Максим.
На той момент солдата вже прихистили місцеві, розповідає Максим. Мовляв, пожаліли:"Його вже накормили, помили, перевдягли. Кажуть – у нас такий самий син, шо ж він, такий нещасний, розбитий… Забрали його. Потім вже ввечері, годині о п’ятій, дзвонить дядько, каже – йдуть по селу орки".
Сергій Конюх — дядько Максима: "Заходив у справах до товариша, з вулички виходжу, тільки на дорогу – і тут вони йдуть й одразу лоб в лоб – бабах. Зовнішність не слов’янська. Поки шо вони тут не здалися. Подякували й пішли далі – через село по центру. А люди ж всі бачать, хто поховався, хто ще шо".
Місцеві мешканці одразу побачили незнайомців, що продиралися крізь село. Почали телефонувати одне одному.
"Зорієнтувалася одразу і подзвонила, що у нас тут йде семеро людей з автоматами. Вони йшли звідти, повернули до ферми", — згадує Яна Москаленко — місцева мешканка.
Мова йде про ось цю колишню ферму на околиці села. Нині від неї залишились лише руїни, прямо за якими видніється Спадщанський ліс. Підприємство прийшло у занепад десять років тому, говорить Сергій Конюх. До цього на ньому розводили велику рогату худобу, тут й вирішили "залягти" росіяни.
Сергій пригадує – приїхав на розвалини разом із Максимом та ще одним чоловіком – вмовляти росіян здатися: "Заходив-заходив і гукаю – хлопці, я та людина, що говорила з вами в селі, нехай хтось старший вийде".
Перемовини, говорить, тривали дві години: "Вже повечоріло, потемніло… і вже в кінці, а рядові — до старшого до свого. Бачу, що вже згодні здаватися, аби тільки припинилися їхні поневіряння. Ну що будемо робити, яке рішення? А сержант цей стояв-стояв і від автомату магазин, бачу – щьолк. Оце, каже, моє рішення! Магазин відстібнув, у карманчик, автомат передьорнув".
Разом із сімома росіянами забрали й двох полонених українців. Всіх привели у село й дали обіцяний чай. Забрали полонених бійці територіальної оборони того ж вечора.
Нині родина Конюхів продовжує працювати. Максим займається пасікою й облаштовує власний цех. Говорить – робитиме все для того, щоб наблизити день української перемоги.
"У нас ще в з’єднанні Ковпака наш Воргольський загін був одним із самих чисельних. Говорять, що було більше 50-ти чоловік в партизанському загоні. Ну, напевно, дух партизанський залишився й у нас", — говорить Максим.
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
