Литовець Міндаугас на псевдо «Чек» приїхав до України під час повномасштабної війни. Починав як волонтер, а згодом став санітарним інструктором. Нині чоловік рятує життя військових, безкоштовно навчає цивільних тактичної медицини та планує отримати українське громадянство. Свою історію розповів Суспільному.
Литовець Міндаугас вперше приїхав до України під час повномасштабної війни та оселився в готелі в Одесі. Тоді, говорить, знайомий воїн проінструктував, як поводитися під час повітряної тривоги.
«Він мені сказав: «Дивіться, Міндаугас, буде сирена, ідеш до чергового і кажеш: "Мені треба піти в укриття, мені так сказав військовий". Я так і зробив. Черговий мені сказав: "Ідеш до своєї кімнати, закриваєш двері і сидиш". Мені це було страшно, тому що я мав наказ військового: укриття», — згадує чоловік.
Міндаугас каже, що саме в Одесі остаточно вирішив приєднатися до спротиву, коли відчув атмосферу війни. Розповідає, підтримував українців від самого початку російського вторгнення. Першим кроком стала участь у мітингу на підтримку України.
«Один із політиків, я і сьогодні маю ці фото, мені подає український прапор і каже: «потримай цей прапор», тому що він мав декілька. Людей було дуже багато. І я зараз розумію, що це був символічний знак. Пам'ятаю, як я шукав у всіх магазинах маленький прапор для України, щоб мати знак підтримки. І немає. Тоді він мені дав цей прапор. Я тримаю і сьогодні», — ділиться військовослужбовець.
Чоловік працював волонтером у литовському центрі для українців, возив гуманітарну допомогу до українського кордону, а згодом поїхав в Україну.
«Перший мій крок був, коли я побачив місто Львів. Я пам'ятаю, ще була шоста година ранку, я поцілував українську землю — місто Львів, тому що це мені було важливо, як підтримка для України. Я не хотів убивати, я хочу рятувати. Мені українці казали: «Ні, не треба, я хочу тебе бачити і мати як друга живим». Але коли загинула Ірина Цибух, вона була парамедик, мені в цей момент стало ясно, що тактична медицина — можливо, те, що хочу робити».
Міндаугас з нуля вивчився на санітарного інструктора та на згадку про Ірину Цибух взяв позивний «Чек».
«У 24-му році без БЗВПБазова загальновійськова підготовка, без нічого я був біля Покровська. Це було насправді страшно, коли твоя військова частина, це було ТРО, мені сказала, що ти у нас один бойовий медик. Рятувати, на мою думку, це не тільки евакуація. Це і військовий, якого треба навчити тактичній медицині, якому треба збирати аптечку».
«Чек» говорить: під час виконання обов'язків санітарного інструктора побачив різницю між добровольцями і тими, хто потрапив у військо через ТЦК: «Через ТЦК люди не мають ніякого бажання знати, що таке турнікет, як з ним працювати, як його накладати. Ніяка мотивація, усі військові, які є у військовій частині — вороги для цієї людини, тому що йому паніка, він плаче, він не знає, що буде. Він почув якусь, знаєте, пораду тікати від війни, тому що ти будеш на піхоті до нуля і тебе завтра не буде. Ну, чому тоді мені вчитися, так?»
Його дім тепер у Запоріжжі, чоловік каже, це теж стало для нього випробуванням і знайомством із реаліями війни.
«Я жив у районі, яка в червоній зоні. І в один момент, коли я хотів переселитися, я прийшов лише забрати свої останні речі. Іду до зупинки і чую, що летить ФПВ до мене. І якщо б не дерева, то я не знаю. Після цього я прочитав, що був жахливий приліт по зупинці, і було вбито багато людей. І зараз жити в Запоріжжі — це героїзм. Тому що є графік КАБів, є постійні обстріли без паузи практично. Але, знаєте, от такий гарний момент: червона зона, Запоріжжя, летить КАБ. Ну, всі розуміємо, що це треба піти в укриття якесь. Але якщо людина смажить шашлик на вулиці, біля дерева, вона буде смажити. Якщо діти були на майданчику з мамою, і тут був час для відпочинку, то так і буде. І коли я читаю коментарі за кордоном, коли летить якийсь шахед і яка паніка, я думаю: як добре, що я тут. Летить КАБ, і ми можемо смажити шашлик».
Міндаугас розповів і про свою спробу влаштувати в Україні особисте життя.
«Я маю досвід. На жаль, не сталося сім'ї і після пропозиції, не тому, що Міндаугас якийсь поганий, а тому, що моє рішення було служити далі. І я почув, що "я не буду тебе чекати". І мені це сказала українка, не литовська жінка. Коли я бачу, як спілкуються, як себе відчуває військовий, який має гарні стосунки, і тоді: "Міндаугас, а ти самотній". Такий негарний момент, але я потім розумію, що, як колись сказала Ірина Цибух: "Я хочу сім'ю, але передусім треба закінчити війну"».
Нещодавно, розповідає санінструктор, започаткував власний проєкт «Можливість жити», у вільний час безоплатно навчає цивільних базовим навичкам допомоги пораненим. Записатися на безоплатне навчання з тактичної медицини можна через сторінку Міндаугаса в Instagram. Під час перебування в Україні, розповідає чоловік, вивчив мову. Вважає неприйнятним, коли на території України говорять російською.
У цивільному житті Міндаугас був журналістом і волонтером, зараз, говорить, продовжує публічну діяльність, розповідає у соцмережах про війну в Україні.
«Сьогодні після двох років можу сказати, що мені найкраща зброя — турнікет і те, що я можу рятувати або можу поділитися. Це стало найкращою версією мого життя. І якщо сьогодні мені хтось скаже: ти маєш вибір або продовжити службу, або не служити, типу, жити спокійне життя — я можу сказати: «О, про що є спокійне життя?» Моя думка буває: «Я хочу додому». Тому що я півтора року не був вдома. Але потім я розумію: «Міндаугас, релакс, твій дім є Запоріжжя». Тому, що в Запоріжжі дуже критична ситуація. Я думаю ухвалити рішення: отримати паспорт. Щоб не тільки словами, думками, але й насправді можна буде сказати, що я українець».
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram та Threads
Додайте Суспільне Суми в обрані теми, щоб читати нас у Google Новинах
