Боксеру Матвію Леві з Сум 15 років. Нещодавно він здобув пояс на турнірі в Польщі. Хлопець розповів Суспільному про свій шлях та мрії.
Матвію Леві 15 років. Він займається боксом близько семи років. Говорить, спорту завдячує за три речі: "За характер. За те, що я зрозумів, що хочу робити в житті. І за те, що зрозумів, що таке сім’я".
Згадує, прийшов у цей вид спорту через випадок у шкільній вбиральні: "Мене побили у шкільному туалеті. Наступного дня мама мені сказала, що мій брат пішов на бокс, спитала, чи я теж хочу. Я сказав: «Можна спробувати»".
Потім, говорить Матвій, були перші тренування, перші спаринги, перші сльози. Перші перемоги і перші медалі. А згодом був переїзд у Польщу. Проте паузи у боксі не було: "Поки я їхав, був у дорозі, тренер вже знайшов мені новий зал, нових тренерів, яких я зараз дуже шаную, вони мені дуже допомогли на міжнародних рингах".
Про бій у Сумах, який він запам’ятав на все життя, Матвій говорить: "Це був бій в спортивному клубі «Атом». Це була не перемога, це була нічия. І перед боєм мені мама сказала: «Якщо виграєш, якщо буде золота медаль, купимо тобі телефон. Я зарядився, на емоціях вийшов до рингу, щось там почав іти вперед, туди-сюди. Була нічия, ми поїхали купили мені телефон".
Така була перша нагорода Матвія у боксі. Серед останніх — пояс чемпіона на турнірі в Польщі, який він привіз у Суми, аби показати тренеру. Його Матвій здобув у поєдинку з італійським боксером.
Зараз Матвій говорить, перед кожним змаганням він спілкується з першим тренером, обговорює наступні поєдинки: "Розмовляємо про тактику, про стиль ведення бою. Суперники, які будуть чи були. Таке в нас підготування до кожного бою".
Вже зараз у Матвія є мета в боксі: "Я хочу здобути всі сім поясів. І піти на пенсію тим боксером, який залишив своє ім’я в історії не з аматорських поєдинків, а з тяжких професійних поєдинків, де насправді показується, що ти за людина".
Перший тренер Матвія Михайло Плахотнік говорить, що вірить у свого вихованця. Бо той має мрію і йде до неї: "Щодня працює над собою. Щодня більше біжить, працює. Останнім виходить зі спортивної зали. Це було з самого маленького і по теперішній час".
"Коли я не тренуюся, я знаю, що хтось може тренуватися. Потім я вийду з ним в ринг — і буде несолодко. Ніколи не треба здаватися. Навіть коли нічого не виходить, нічого нема, все одно можна дійти до кінця", — говорить Матвій.
"Я хотів би подякувати Михайлу Сергійовичу, який зробив мені фундамент. Також подякувати своїм польським тренерам — тренер Патрік, тренер Кароль… І хотів би подякувати Ігорю Овецьких — український тренер, який також мені допомагає в підготуванні до моїх боїв. І дякую Україні. Дякую Сумам… Я пишаюся, що я українець, що я з Сум. Всі свої перемоги я присвячую нашій Україні, Збройним силам. Дякую за те, що ми можемо тут тренуватися, за те, що ми можемо виступати на турнірах. І дуже сильно я хотів би подякувати людині, яка мене мотивує, яка мені допомагає в кожній моїй життєвій ситуації, — це моя мама", — сказав спортсмен.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram
