Українська веслувальниця Катерина Дудченко в ексклюзивному коментарі для Суспільне Спорт підбила підсумки сезону в академічному веслуванні, який став для неї дебютним у класі парних одиночок.
Міжнародний сезон в академічному веслуванні підійшов до завершення. Для збірної України ключовими міжнародними стартами 2026 року стали чемпіонати Європи та світу, де серед інших виступала й одна з лідерок Катерина Дудченко.
На відміну від попередніх сезонів, у 2026 році Дудченко виступала у класі одиночок: через «неукомплектованість складу» жіночих парних четвірок у сезоні-2026 (Дарина Верхогляд пропускає сезон через вагітність), у збірній вирішили провести міжнародний сезон у двох «менших» класах човнів.
Упродовж сезону-2026 Дудченко демонструвала боротьбу за найвищі позиції в одиночному човні, проте зрештою жодного разу не змогла піднятися на п'єдестал. Українка зупинялася за крок від нагороди на чемпіонаті Європи, а також на червневому етапі Кубка світу — тоді до «бронзи» їй не вистачило лише 0.13 секунди.
«Сезон сподобався, але хочеться кращих результатів, трошки треба допрацювати. Загалом задоволена, є приємні моменти, — розповідає Дудченко ексклюзивно для Суспільне Спорт. — На чемпіонаті Європи думала, що гарно буде потрапити до фіналу, а потім там ще й обігнала двох дівчат. Трошки не вистачило до третього місця. Була трошки невпевнена. Була така погода, не дуже стабільна, але в цілому нормально все пройшло, задоволена».
На чемпіонаті світу Катерина також продемонструвала боротьбу на найвищому рівні. За підсумком світової першості українка увійшла до топ-10, посівши дев'яте місце.
«На чемпіонаті світу хотілося потрапити до фіналу, але там теж специфічний канал. Є свої нюанси з доріжками: десь трохи кращі, десь — гірші. І були пориви вітру — така погода, на якій мені не вистачало досвіду саме тренувань. У кожного каналу, у кожної води є своя специфіка, свої вітри на кожній водоймі».
На наступному ЧС з академічного веслування саме за топ-10 буде точитися найбільш щільна боротьба. За підсумком світової першості 2027 року вже будуть розіграні ліцензії на Олімпійські ігри-2028. У одиночному розряді їх отримають 10 найкращих веслувальниць. Катерина зізнається: увійти у потенційно ліцензійну зону на Лос-Анджелес-2028 додає оптимізму.
«Там на чемпіонаті світу десять одиночок беруть ліцензію, а потім ще будуть добирати на різних міжконтинентальних доборах. Одиночок на Олімпіаді бере найбільше — це найбільший клас, де човни отримують ліцензії».
«Я не шкодую, що пересіла в одиночку. Звісно, хотілося, щоб були медалі, і хочеться завжди стояти на п'єдесталі, але це не так легко. Є над чим попрацювати, щоб на наступний рік реалізуватися ще краще. Десь трошки не вистачило, наприклад, на Євро до медалі. Але нічого, допрацюємо».
Втім, предметніше говорити про олімпійські амбіції веслувальниця ще не готова. Катерина припускає, що після такого сезону в одиночці може продовжити виступи у цьому класі, проте не відкидає можливість повернутися до виступів у вищому класі.
«Скоріше за все, що буде одиночка, але будемо дивитися. Якщо буде хтось із дівчат поруч, будемо конкурувати і, може, спробуємо з кимось двійку. Не хочу казати на 100%, що це тільки одиночка, тому що не знаю, як складеться. Але я б хотіла виступити в одиночці, мені сподобалося. Ти сам на себе розраховуєш, сам тренуєшся. Якщо ти десь не допрацював або перепрацював, то сам радієш або сам себе свариш», — зізнається Дудченко.
Окрім академічного веслування, Дудченко спробувала свої сили у відносно молодій дисципліні — прибережному веслуванні. Там їй вдалося навіть досягти успіху: на чемпіонаті Європи: у двійках стала чемпіонкою, а в одиночці — срібною призеркою.
Прибережне веслування буде представлене й на наступній Олімпіаді у Лос-Анджелесі, однак Дудченко планує зосередитися саме на виступах в академічному.
«На цей чемпіонат Європи саме в біч-спринті я поїхала вперше, спробувала виступити. Для мене це був виклик. Це дуже складно: якщо ти тренуєшся у звичайній одиночці, у класичному академічному веслуванні, то у біч-спринті є комбінація з координації, спринту, бігу. Треба швидко застрибнути в човен, швидко проїхати між буями, розвернутися, впоратися з хвилями та вітром — усе дуже швидко. За ці 500 метрів плюс біг дуже втомлюєшся. Я не змогла себе там реалізувати, тому думаю, що це не моє.
Буду продовжувати в класичному академічному веслуванні, бо в біч-спринті треба повністю тренуватися і робити саме ці специфічні вправи. Там багато успішних дівчат і хлопців трохи меншого зросту, більш збиті, тому я себе там не бачила».
