Друга частина ексклюзивного інтерв'ю українського волейболіста для Суспільне Спорт — про виступи за "Перуджу", боротьбу за "золотий" дубль та майбутнє протистояння з "Проєктом Варшавою" Юрія Семенюка.
Перша частина інтерв'ю
Олег Плотницький повертається до збірної України з волейболу після 3-річної відсутності. Екскапітан "синьо-жовтих" розповів, що отримав запрошення на матчі збірної у 2026 році, які вона проведе у Лізі націй та чемпіонаті Європи.
До збірної України Плотницький вирушить лише після того, як закінчить клубний сезон — не раніше 20 травня. "Перуджа", за яку виступає український волейболіст, бореться за перемогу у двох головних турнірах: чемпіонаті Італії, де вже вийшла у фінал, а також у Лізі чемпіонів, де потрапила до Фіналу чотирьох.
Суспільне Спорт — офіційний транслятор Ліги чемпіонів з волейболу. Дивіться прямі трансляції матчу Фіналу чотирьох турніру на платформах Суспільне Спорт та місцевих каналах Суспільного.
Досі "Перуджа" ніколи в історії не робила "золотий" дубль (не вигравала в один рік і Лігу чемпіонів, і чемпіонат). Про клубний сезон, а також шанси досягти максимального результату в обох турнірах Олег Плотницький розповів в ексклюзивному коментарі для Суспільне Спорт.
— У Лізі чемпіонів у вас так все спокійно, наче: без особливих проблем пройшли і групу, і старт плейоф з "Лас-Пальмасом". Це якийсь дуже легкий турнір для вас?
— Та щось легкості тут я не бачу. (посміхається) Поки її не відчуваю. Якщо ви її по телевізору бачите та відчуваєте її, то передайте нам трошки, я її роздам хлопцям. (посміхається) Її реально немає, навіть попри рахунок. У Перуджі, скажімо так, є один мінус: [непросто] добиратися до якихось інших країн — дві з половиною години до Риму, або до Флоренції. Так, є аеропорт, але рейсів по Європі чи маршрутів — [обмежена кількість].
Тому ці от переїзди, виїзди... Навіть після гри, коли ми повертаємось з Ліги чемпіонів, ця дорога — для нас у вихідний. І, грубо кажучи, якби ми були на місці "Варшави", то там дві години їхати додому, а нам треба дві з половиною години побути в аеропорту, потім ще якихось дві години [на дорогу] в Рим (а там може бути якийсь затор чи аварія), а потім ще летиш дві години і звідти добираєшся. І так само назад. А деколи реально потрапляєш на такі затори — просто жесть і все, можеш їхати 3-3.5 години. І тоді виходить, що приїжджаєш під вечір у свій вихідний, пробувши пів дня в дорозі, повечеряв, подивився на дітей, як вони засинають, і на тому закінчилося. А потім, на наступний день, пішов на тренування. Знову ж таки: це не якесь там "ох, як важко" і так далі — просто є отакий невеличкий мінус. Ми до цього звикли, всі знають, на що підписуються, але...
Та й не було легко у [суперників] вдома. З "Лас-Пальмасом" зіграли — 3:2 виграли, в Берліні теж не було [легко]. Там якраз так виходило, що ми зіграли, а на наступний день одразу виїжджаємо о шостій ранку [на гру з "Берліном"]. І от ми зіграли вдома гру, о шостій ранку виїжджаємо, щоб доїхати в Берлін, приїжджаємо туди, тренуємось, а потім гра. Скажімо так: ми, можливо, не так боремось із суперником, як із тим, що треба якось добратися. З календарем більше боремося, але він у всіх такий. Та й знову ж: можна до всього звикнути та показувати нормальні результати, які по телевізору потім здаються дуже легкими.
— Зараз все одно здається, що ви є головними фаворитами у "Фіналі чотирьох", та й до цього були — через свій статус, через те, хто у вас грає у команді. Як із цим боротися? Що ви робите у команді чи що один одному кажете, щоб не зарано відчувати себе чемпіонами?
— Мені здається, ми вже всі пройшли цю виховну тему. Коли ти тільки задер носа, як тобі одразу прилітає [поразка] 0:3. І ти думаєш потім: а що я зробив не так? Тут ми про це не говоримо, немає навіть якихось розмов, що от ми [легко переможемо] — ні. У мене було після гри інтерв'ю — і там все: кажуть, що серія 2:0, ми ведемо, як налаштуватися на третю гру. Я кажу, що легко на неї налаштовуватися, 0:0 у серії. 0:0, нема жодних 2:0. Так, ми перемогли, знаємо про це, але не маємо дивитися на ці 2:0. Ти дивишся на 0:0, тому що рахунок реально 0:0.
Ми бачили купу разів, коли команди з 0:2 поверталися і вигравали 3:2. Доказ цьому — торішній наш півфінал з "Лубе Чівітановою": ми 2:0 вигравали, все нормально і навіть третя гра йшла дуже класно. Але от один [розіграш], який я запоров тоді в атаці, і вони перевернули гру, виграли її і все. Тому у нас гарний досвід у тому плані, що ніхто на це [рахунок у серії] не дивиться.
— Розкажіть за "Проєкт Варшаву". У них ця Ліга чемпіонів вийшла така дуже нервова, все в останній вагон вони заскакували. Що це за команда?
— Звісно, я їх дивлюся, дивився навіть їхні матчі з "Трентіно", трішки слідкую. Класні гравці є, високого рівня догравальники. Там у них є молодий діагональнийПереможець Ліги націй-2025 у складі збірної Польщі Бартош Гомулка., який розкрився у цьому сезоні досить гарно; зв'язуючийЯн Фірлей, переможець Ліги націй та бронзовий призер ЧС-2025 у складі збірної Польщі. виконує свої обов'язки так, як треба. У них є Юра [Семенюк]. Ще Кохановський — один із найкращих, мені здається, у світі наразі, що грає на першому темпі, найбільш стабільний в атаці, на блокуваннях, на подачі. Є супердосвідчений лібероДаміан Войташек, чемпіон світу-2018 у складі збірної Польщі.. Плюс на заміні у них є люди, які можуть вийти і не зіпсувати гру, а, можливо, у потрібний день навіть змінити трішки її хід.
Зараз вони граютьсупер класно. Я дивився останні декілька ігор — супер, класно грають, мало помилок. Досить багато дістають у захисті, багато добивають, що важливо, витримують гарно прийом. Мені здається, буде суперцікава гра. Але знову ж таки: треба, щоб кожен (і ми, і вони) дійшли до тих матчів у гарній формі і, дай Боже, щоб ніхто не травмувався. І тоді, мені здається, це буде досить цікавий півфінал. Він вже цікавий, а так буде ще цікавіше.
— Немає враження, що "Проєкт Варшава" — це "Перуджа", але кількарічної давнини?
— Ні. У "Перуджі" кілька років тому був більш силовий волейбол. Зараз він, мені здається, більш став такий — не більш технічний, але ми пішли [у той бік]. Ми залишили силу і пішли трошки [у напрям] техніки. Якщо порівнювати, то, можливо, зараз у чомусь ми схожі, але знову ж таки: є різниця. Вони краще грають в захисті, а у нас, мені здається, краща подача — у тому сенсі, що ми можемо їх відсунути від сітки. Тобто так, там буде прийом, у них буде все ок, але просто не буде таких, можливо, гарних доведень.
Тому буде цікаво — просто через те, що ми більш такі, [сильні] на подачі, більш силові, а вони в захисті кращі. Мені здається, будуть супердовгі розіграші: по два-три рази будемо перебивати ті м'ячі.
— Торік вони дуже епічно програли "Галкбанку" за Фінал чотирьох. Плюс те, що вони із групи в останній вагон цього року вийшли — про що це говорить? Може, це дуже молода та незріла команда або ж просто не склалося?
— Та ні, так все складалось, просто у них були травмовані гравці, яких не вистачало, щоб вскочити не в той останній вагон, а на якусь одну гру [раніше]. Якби хтось там не травмувався чи не захворів, то вони б не вскочили в останній вагон, а вже б сиділи там і чекали на відправлення. Буває. Торік [проти "Галкабанку"] — так, їм просто трошки не пощастило, можливо, десь не скористалися моментами. Якщо не помиляюсь, там під час "золотого" сету був ейс, потім ще один ейс і через трос їм [м'яч] впав. Про що можна говорити, коли [м'яч] падає через трос?
Цього року в них вийшло — відплатилось їм заслужено. Ну і знову ж таки: вони зустріли "Трентіно", який грав без свого ключового гравця. Якось доля відплатила їм вже на наступний сезон і все, що було [торік], забрали цього року. Коли ми дивилися, то розуміли, що без [Алессандро] Мікеллетто "Трентіно" буде важко. Плюс тоді повернувся Кохановський, і "Варшаві" стало трішечки легше дихати. Вони зіграли там у свою гру — було важко, зрозуміло, але цілком заслужено вийшли у Фінал чотирьох.
— Чи є якась ідея про "золотий" дубль, вона вас рухає вперед? Чи не думаєте про це?
— Немає. Єдина людина, яка відкрито говорить про ["золотий"] дубль — це наш президент, все. Ми працюємо від матчу до матчу, від тренування до тренування. Так якось вибудувалася система, її так вибудував тренер. Ти не думаєш про те, щоб виграти третій матч і потрапити в фінал — думаєш про те, щоб [просто] виграти третю гру. Вже потім ти виходиш у фінал, але спочатку треба виграти. Немає такого, що воно одночасно: ти думаєш, що виграв третій матч і все, вже у фіналі — ні. Спочатку перший сет, потім другий, потім третій, треба [виграти] ще два — значить, будем ще два [грати]. Такими, досить маленькими кроками йдемо.
