Перша частина ексклюзивного інтерв'ю українського волейболіста для Суспільне Спорт — про камбек у збірну після 3-річної відсутності, розмову з тренером, реальний стан команди та чому Олімпіада не була головним аргументом для повернення.
Одна з найгучніших новин початку 2026 року — повернення у збірну України її колишнього капітана Олега Плотницького. Український волейболіст, що ще торік завершив кар'єру у національній команді, вирішив її відновити: вже анонсував своє повернення і навіть потрапив до списку гравців, що отримали запрошення у збірну для участі в матчах у 2026 році.
Повернення Плотницького у збірну відбувається після 3-річної відсутності: востаннє грав за команду у 2023-му, за рік перед Олімпіадою у Парижі, куди команда не відібралася. З того часу команда пройшла через зміну головного тренера (замість Угіса Крастіньша її очолив Рауль Лосано), турбулентний 2024 рік, коли одразу низка топволейболістів команди не прибули до її складу. Попри це, збірна України з новим тренером у 2024-му стала чемпіоном Золотої Євроліги, а у 2025-му дебютувала у Лізі націй — найпрестижнішому комерційному турнірі з волейболу.
У 2026-му збірна України вдруге поспіль виступить у Лізі націй, після чого на неї очікує головний старт року — чемпіонат Європи. На попередньому Євро-2023 (останньому, де грав Плотницький), збірна України повторила найкращий результат у кар'єрі, дійшовши до чвертьфіналу. І у цих стартах тренерський штаб збірної України може розраховувати на Олега Плотницького, який підтвердив свою готовність взяти в них участь.
Одночасно з цим для Плотницького настала кульмінація клубного сезону: "Перуджа", де українець є гравцем основного складу, продовжує боротьбу за два головних трофеї сезону: чемпіонат Італії та Лігу чемпіонів (у півфіналі зіграє проти команди іншого українця, Юрія Семенюка). Тож, 2026 рік, з врахуванням поверненням Плотницького у збірну, може стати для нього одним з найдовших за останні кілька сезонів.
Суспільне Спорт поспілкувалосяРозмова відбулася 10 квітня з Плотницьким у розпал матчів плейоф чемпіонату Італії з волейболу. У першій частині інтерв'ю український волейболіст розповів про найбільш "гарячу" тему — повернення у збірну України, чим воно супроводжувалося, а також якою бачить національну команду після 3-річної відсутності.
— Розпочну зі збірної, бо це найбільш гаряча тема, що з'явилася. Наскільки ми зрозуміли, ви поїдете і на матчі Ліги націй, і потім на чемпіонат Європи. Чи правильно ми все зрозуміли?
— Так, ми вже мали домовленість з тренером. Є приблизні дати, коли я приїду — це залежить від того, як я буду добиратися до Марібора, бо в Словенії будемо до Ліги націй готуватися. Наче як на всі матчі [буду їхати, і Лігу націй і Євро], поки що не говорили про якісь пропуски, чи щось зіграю або не зіграю. Загалом маю все грати.
— Ходили чутки, що ви зустрічалися із Раулем Лоcано ще наприкінці минулого року.
— Ми з ним мали зв'язок, здається, з кінця Золотої Євроліги-2024, коли [збірна України] виграла її, і потім впродовж всієї Ліги націй його тримали: якісь прості повідомлення, привітання з перемогами; двома-трьома повідомленнями обмінювалися просто "як справи" і як все проходить у них. Зустрілися з ним вперше у серпні, тому що я був в Польщі, а у них були [два дні] вихідних і він був недалеко від Кракова. Він під'їхав, ми з ним повечеряли півтори-дві години, просто порозмовляли про все. А вдруге ми вже зустрілися в Бразилії. Спершу я зустрівся з Олександром ГерегоюПерший віцепрезидент Федерації волейболу України та президент “Епіцентра-Подолян”, порозмовляли буквально 15 хвилин. Він мені сказав свою думку щодо того, як це все бачить і що думає про ситуацію; я сказав якісь свої речі, що думаю, і все. І потім ми поїхали на клубний чемпіонат світу в Бразилію, а Герега пообіцяв, що я зустрінусь там з Лоcано. Як, бачимо, вони зробили це.
Він [Лосано] приїхав, ми порозмовляли з ним (знову ж таки не дуже довго). Він професійний тренер, на досвіді, розуміє, що там між іграми небагато часу, і йому не хотілось б, напевно, щоб увагу його гравців відвертали іншими моментами, які будуть через пів року. Ми з ним поспілкувались, подивились, які є перспективи і все, але знову ж таки: зрозуміли один одного досить добре. Мені здається, ми знайшли контакт. І от зараз просто тримаємо зв'язок, вже прийшли запрошення в збірну. Мене вже додали в групу збірної, просто з ним спілкуємось. Зараз говорили про те, коли я приїду, і тому подібне.
— Коли ви для себе ухвалили остаточне рішення щодо повернення у збірну? Після оцієї "бразильської" зустрічі чи пізніше або раніше?
— Напевно, пізніше. Ми поговорили з ним в Бразилії, але я нічого не обіцяв, тому що не знав, як і що буде далі. Їхати [в збірну] без бажання навіть якогось мінімального, думаю, немає сенсу. Потім вже з січня ми тримали контакт і так трошки навіялось бажання. А згодом я поговорив з [клубним] тренером і прийшли до такого висновку, що це не буде зайвим. Тим паче, що там гарний календар і я плюс-мінус зараз себе гарно почуваю.
— Що сказав тренер збірної України, як переконав? Чи це було виключно ваше рішення?
— Він нікого не переконував. Ми просто з ним розмовляли про перспективи, він говорив, як бачить цю всю ситуацію і свої думки щодо того, що я не граю, закінчив [кар'єру у збірній] тощо. Не було переконань. Мені здається, він говорив вже десь, що немає сенсу переконувати когось: якщо хтось не хоче, то він не хоче і все. У цьому немає якогось сенсу, коли людина приїхала без бажання і для того, щоб просто відбивати номер — таким чином просто забираєш чиєсь місце і втрачаєш свій час. Тому якщо їхати, то з бажанням, якщо без цього, то такі моменти збільшують відсоток можливих травм і чогось недоброго. Все одно це переважно йде від голови. Скажімо так: я перевіряв це на собі.
— Чи були контакти з президентом Федерації волейболу України Михайлом Мельником?
— Нуль на масу. В мене їх і не буде, здається. Для чого? Я не знаю, про що вже говорити, і немає сенсу, мені здається. От останнє його інтерв'ю, яке вийшло: ставлять йому запитання [щодо необхідності якогось діалогу і що за пару годин можна всі питання вирішити]. І коли він відповідає: "З ким поговорити, з вами чи з Зеленським?" – це дивно. Я ж не писав або не говорив, що мені хочеться з кимось поговорити. В мене було офіційне звернення, я писав якісь запитання до федерації, до її президента. І якщо на таке питання відповідають: "З ким, з вами, з Зеленським?" — мені здається, тоді в діалогу просто немає сенсу. Ми просто будемо говорити один одному якісь різні речі, які ніхто не буде чути.
Можливо, я б почув якусь думку і напевно, навіть з розумінням до чогось віднісся, але якщо через стільки часу людина питає "з ким, з Зеленським" — в мене тоді нема більше питань, все зрозуміло. Я не знаю, чи він не готується до цих інтерв'ю, чи на емоціях говорить, але я не думаю, що президент федерації на такі прості питання має відповідати іншими незрозумілими питаннями. В мене ні з ким з федерації немає [контактів].
— Щоб уточнити: зараз йдеться про те, що ви будете і в Лізі націй змагатися, і на Євро?
— Ми ні про що не домовлялись. 17 травня остання гра ["Перуджі"]: або за третє місце, або фінал Ліги чемпіонів. Мені до 20 травня треба бути в розташуванні клубу, тобто ми повертаємось 18-го в Перуджу і 19-20 травня я маю бути тут. Не знаю, можливо, якісь будуть вечері, інші заходи. І 21-22 травня я планую бути вже в Маріборі [де перебуватиме збірна України]. Думаю, так трішки легше буде переналаштуватися і стати до роботи. А щодо того, чи я буду грати і які матчі – я не домовлявся про те, щоб щось пропускати. А далі це вибір за тренером, тому що, знову ж таки: третій рік і є якась, напевно, своя система, під неї треба буде підходити.
У мене не буде жодних питань щодо того, що, наприклад, я не з перших днів або тижнів увійду в цю систему гри. Немає проблем в тому, що він [може] поставити мене на заміну і потім йому треба буде, щоб я вийшов, один раз прийняв чи подав. Сказав тренеру, щоб він не думав, що от їде Плотницький з "Перуджі" і він звик грати — пройшов всі ці кола у волейболі: був і на заміні, і грав, і виходив, і зовсім не виходив. Так що далі це буде вибір за ним [тренером].
— Тобто вихідних після ігор за клуб особливо не буде.
— За [попередні] сім років у мене ніколи не було тих вихідних, коли я їздив в збірну. Якось так звик. Напевно, мені трішки легше у сенсі, що коли є вихідні, то це тиждень, а за [цей час] не відпочинеш і навіть більше втратиш кондицій, ігрового ритму. Навіть ті самі м'язи: воно раз-два — і зникло дуже швидко, якщо не працюєш. Я хотів навіть з Турина їхати, бо не знав, який буде план далі у клубі, але сказали, що до 20 травня треба бути.
— Розкажіть про збірну. Ви ж, мабуть, дивилися Лігу націй, чемпіонат світу, за всіма стежили. З чемпіонатом світу це трохи інша історія, але в Лізі націй — там же трохи не вистачило, щоб вийти у цей великий фінал, у Китай поїхати. Що це за команда зараз, вона якось відрізняється від тієї, за яку ви грали? Що змінилося? Чого або кого не вистачає?
— Не вистачає просто ще декількох кваліфікованих, добротних гравців, які грають на рівні, що можуть виходити з заміни і, можливо, навіть не міняти хід гри, але хоча б так, щоб гра не йшла в мінус для команди. Тобто тримати стабільно і дати комусь перепочити тих два-три очки, а потім той, хто був в ритмі, все грав і трішки взяв повітря в легені, набрав його і погнав знову. Мені здається, це один такий пункт, якого справді не вистачає, тому що загалом все решта є. Хлопці грають в європейських чемпіонатах, на гарному рівні, і завжди грають, що найголовніше. Ми побачили нові прізвища, нових гравців, які розкрились. І це, мені здається, великий плюс. Хоча багато хто хейтить: "ти там відійшов, кинув команду" — ми знайшли нових лідерів, от і все. Це був незапланований варіант пошуку нових топових гравців в Україні. Знаю, що цього року має додатися ще декілька молодих гравців і це реально радує.
Якщо описати загалом команду, то, мені здається, це останній олімпійський цикл, у якому ця команда може витиснути все і далі або пройде, або не пройде [на Ігри-2028]. Мені здається, на такому гарному рівні грати більш-менш стабільно залишилось два роки: ще цей рік і наступних два. Є вже люди, яким там по 33 роки, якщо ми додамо ще два роки — це вже 35. Я не кажу, що вони не будуть грати – вони будуть, і, напевно, на досвіді, на гарному рівні, але волейбол не стоїть на місці. Молоді [волейболісти] є у всіх командах є: та ж Болгарія, Франція, Німеччина — можна багато команд перерахувати. Якщо Італію брати, то в них взагалі три склади, у Польщі так само; Бразилія теж наче омолодилася і з ними можна грати та боротися, але гравці оп — і одразу відігрують Лігу націй та виходять на новий рівень. У нас поки цього ще немає, через те, що люди не борються хоча б за плейоф у своїх чемпіонатах, якщо брати Польщу, Італію. Зрозуміло, що в інших чемпіонатах у нас є і медалі, і кубки, але цього трошечки недостатньо.
— Чи була Олімпіада аргументом для повернення у збірну?
— Важко відповісти на це питання. Звісно, хочеться туди потрапити, але це не аргумент, бо шанси навіть не 50 на 50. Це не такий аргумент накшталт: "От зараз граємо цей рік, маємо потрапити у топ-8 і все, будемо ще на два кроки попереду, а потім залишиться ще один рік, там, просто відпахати всім на 300%, і тоді ми на 100% на [Олімпіаді]". Ні, тому що потім якась топкоманда програє якійсь одній трохи слабшій збірній, набере купу очок, вони нас переганяють і на тому все закінчується. Так само як був чемпіонат світу [у 2022 році], коли ми потрапили тоді, коли росіян забрали звідти — тоді не вистачило менш як 10 балів, можливо, навіть ще менше. Тобто ми грали, все добре, мали потрапляти [на чемпіонат світу], але, грубо кажучи, виграли ту гру, яку треба було виграти, не 3:1, а 3:2, і на тому все закінчилося.
Тому це не аргумент для мене. Звісно, хочеться, є якась така ціль у кожного спортсмена потрапити на Олімпіаду, і я не виняток, але не розглядаю так далеко цей проєкт. Є задача така в команди, таке завдання є від тренера. Заради цього будемо працювати, грати, вигравати, але це не було аргументом для того, щоб повернутися.
