Євген Сивопляс втратив ногу в лютому 2024 року в боях під Авдіївкою. Під час лікування і реабілітації у Луцьку, ветеран заснував громадську організацію "Зруш скелю" та проводить соціальні акції для боротьби з безбар’єрністю.
У Рівному він перевірив центр міста на доступність, поділився планами як радник Луцького міського голови та пояснив, як знаходити спільну мову між цивільними та ветеранами.
Суспільне поспілкувалося з ветераном.
Що вам вдалося дізнатися про Рівне? Наскільки центр міста є доступним?
"Ми небагато пандусів протестували — усього сім. Якщо оцінювати їх за п'ятибальною системою, то можна поставити оціночку максимум — це двієчка. Бо нормативний пандус тільки був у молодіжному просторі "Нота". Він новий, зрозуміло, що ось його нещодавно будували, доклали зусиль, а ось раніше побудовані, які ми тестували, то вони не нормативні. До кожного з пандусів є зауваження: або кут нахилу, або неякісне покриття, або ширина, деякі не мають поручнів, а ще інші просто не розчищають від снігу та льоду. Тобто відчувається, що в закладах, до яких цей пандус прилаштований, там нема господаря. Або цей господар не гостинний і не чекає людину з інвалідністю".
На вашу думку, чому подекуди між цивільними та ветеранами є прірва в спілкуванні?
“Я взагалі розумію, що для того, щоб ми стали безбар'єрною країною, до влади мають і приходити люди з інвалідністю. Тоді це буде дійсно змінюватись. Бо поки у людини все гарно зі здоров'ям, вона не буде мати цієї мотивації. Для неї це буде якийсь там обов'язок, задача, яку не хочеться робити. А ось якщо прийде людина з інвалідністю, яка горить цією ідеєю, — вона докладе багато зусиль.
Знаєте, у цьому і є моя сміливість — запрошувати керівників, коли вони роблять ремонтні роботи, щоб вони самі це перевіряли, сідали в крісла. Ось, а в нас була перша рада безбар'єрності. І я пропонував, щоб начальника управління охорони здоров'я загіпсувати, і він, користуючись милицями, перевірив покриття підлоги в закладах. Поки що на це немає згоди, але поступово, я думаю, ми прийдемо до цього”.
Скажіть, будь ласка, чи у ваших проєктах є місія не лише для цивільних — нагадувати їм та вчити, як жити по-новому, а й допомагати людям з інвалідністю відчувати себе краще, адаптуватися до змін?
“Ви знаєте, у мене взагалі таке відчуття, що наче я всередині полюю на людей з інвалідністю, щоб якось побачивши їх, зупинити, поговорити й знайти серед них партнерів, бо дуже не вистачає ініціативи. У нас три мільйони людей, які мають інвалідність. І питання: де ці всі люди знаходяться? Чому ось така слабка ініціатива? Чому, бажаючи покращень, ви до цього не прагнете, не виходите, не боретесь? Дуже не вистачає плеча поруч. Тому, проводячи акції, коли проїжджає людина в кріслі колісному, я її зупиняю. Ми говоримо, я намагаюсь якось її залучити, хоч трошечки знайти в ній партнера, щоб ми щось почали робити разом”.
Більше відповідей ветерана Євгена Сивопляса — дивіться у відеоверсії інтерв'ю.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
