Уточнене, доповнене і з літературним сюрпризом видання. Так рівненський історик Ігор Марчук анонсував свою нову книгу “Битва під Гурбами”, яка вийшла друком у видавництві “Літопис УПА”. Найбільшу баталію між військами НКВС і бійцями УПА він досліджує понад 20 років. У співпраці з істориком Олегом ТищенкомІсторик і краєзнавець Олег Тищенко помер від ускладнень, спричинених коронавірусом, у квітні 2021 року. Він очолював краєзнавчий музей у Здолбунові. підготували й видали чотири видання "Гурби: квітень 1944-го".
У новій книзі "Битва під Гурбами" Ігор Марчук використав опрацьовані документи внутрішніх військ НКВС, а також додав невідомий загалу літературний твір про битву під Гурбами, який написав її учасник. У інтерв'ю Суспільному він розповів подробиці цієї праці.
– Поява нового видання свідчить про те, що тема досі не вичерпана?
– По-перше, тут акцент зроблений на тому, що це не бій, а саме битва. Бо в попередніх виданнях лише дискутували про це. Але останнім часом мені вдалося попрацювати з матеріалами внутрішніх військ НКВС. І в самих "енкавеесівців" ця подія фігурує як Кременецька операція, яка мала на меті знищити українських повстанців. Вони виходили на певні рубежі, стискали кільце оточення, прочісували ліс – і все це в них зайняло десь тиждень часу. Хоча в повстанській історії основний акцент робиться саме на 24 квітня 1944 року. Тому, власне, ось ця така джерельна коректива дала можливість ширше подивитися на цю подію.
– Про які саме документи НКВС йдеться?
– Це оцифровані копії матеріалів внутрішніх військ НКВС, які зараз активно оприлюднює Центр досліджень визвольного руху. Їх вдалося скопіювати з колекції документів, яку з Києва свого часу терміново вивозили в Москву. Тоді частину цих документів відзняли на плівку. Але в Україні довгий час через фінансові проблеми в архівах не було можливості опрацювати ті плівки. А зараз цей процес зрушився з місця. І тому дослідники мають можливість хоча б у копіях ознайомитися з цими матеріалами. Я теж їх опрацював при підготовці нової книги. І в ній є кілька карт саме внутрішніх військ НКВС, є уточнені дані і по чисельності, і по підрозділах, які були задіяні під час цієї битви.
– Досі фігурували дані, що в битві під Гурбами брали участь 35 тисяч з боку НКВС і 5 тисяч бійців УПА. Чи актуальні ці твердження?
– У вступі я пишу про схильність українських істориків, краєзнавців і журналістів цитувати тогочасні пропагандистські видання повстанців, що було 35 тисяч "енкавеесівців". Але, попрацювавши з матеріалами внутрішніх військ НКВС, вийшов на цифру в районі 14 тисяч. Щодо повстанців, навіть якщо говорити про п'ять тисяч, то значна частина їх були неозброєні і бій приймали, судячи з різних документів, 3,5 тисячі. Тобто все одно перевага "енкавеесівців" була істотною. Плюс вони мали і танки, і артилерію, і авіаційну підтримку, і кавалерію застосовували. А частина повстанських підрозділів тоді були на етапі формування, без бойового досвіду, крім того, були проблеми з боєприпасами і фахових командирів не вистачало. Але навіть з такими проблемами повстанці вистояли, завдали ворогові втрат, прорвалися з оточення й далі продовжували боротьбу.
– По загиблих з обох сторін десь є уточнені дані?
– "Енкавеесівці" пишуть про дві тисячі загиблих повстанців, але це зовсім не підтверджується документами. Тому по бійцях УПА я орієнтуюся на цифру 400 загиблих, а з "енкавеесівцями" є питання. В документах вони пишуть про невелику кількість поранених і трохи більше десяти загиблих, дивно для такої масштабної операції. Думаю, що вони реальні свої втрати приховали, насправді могли мати кілька сотень загиблих і поранених. Хоча, повстанці писали, що 900 "енкавеесівців" було вбито, але, не здобувши поле бою і вдавшись до відступу, вони не могли порахувати поранених і загиблих. Тому питання щодо втрат залишається відкритим на сьогодні.
– Тож це ще не фінальне дослідження про Гурби і будуть нові книги?
– Думаю, це ще не крапка, бо є аспекти, які я свідомо в цю книгу не давав, щоб не перевантажувати текст. Знову ж таки, не до кінця допрацьований мартирологНа початках це поняття означало список визнаних мучеників, імена яких наводяться в календарному порядку відповідно до дати їх мучеництва. Надалі поняття "мартиролог" стало використовуватися в більш широкому, переносному значенні. В даний час в публіцистиці це слово часто використовується для позначення переліку осіб, які зазнали переслідувань або страждань, а також переліку пережитих кимось страждань, фактів переслідування тощо.. Тобто ми маємо певний список людей з різних населених пунктів, які загинули. Але ця інформація неостаточна. І в цьому виданні я мартиролог взагалі не давав. Лише один новий віднайдений повстанський документ. Він стосується полеглих з колишнього Острозького району і містить дані, хто конкретно, з якого села загинув у Гурбах. Це така недавня знахідка. Плюс триває робота по встановленню імен і прізвищ загиблих.
– Чим ще унікальне Ваше видання?
– У додатку я вмістив літературний твір “Лісова пісня”, присвячений саме цій битві. На сьогодні не вдалося встановити, хто написав, але, думаю, стовідсотково це був учасник тих подій, тому що гарно і достовірно подається інформація. Ця річ цінна тим, що донедавна не була відома широкому загалу. Друковані примірники тексту виявили у двох бідонах з повстанськими архівами: один – у церкві села Кордишів на Тернопільщині, інший – біля Оржева. Перший є в науковому обігові, а другий, на жаль, залишився в приватних руках. Але ми їх звірили, і вони ідентичні. Але жоден не має другої частини, яка, по ідеї, мала бути, бо обривається твір в гарячий момент бою, на танковій атаці і зрозуміло, що автор мав би дописати. Але, можливо, автору вдалося зробити тільки першу частину, а потім десь у боях він загинув і вже ніхто не дописав той твір.
Додам, що "Лісова пісня" вже існувала на літо 45 року, тобто час її написання або кінець 44-го-весна 45-го, тобто по гарячих слідах практично. В душі, звісно, хочеться знайти те продовження. І, як на мене, цей твір міг би зацікавити письменників, щоб вони написали на його основі сценарій для фільму про Гурби.
– Чому, на Вашу думку, такий фільм має бути?
– В історії УПА – це єдина така масштабна битва і вона відбулася на Рівненщині. Окрім героїзму повстанців, це доказ того, що УПА – це армія, яка могла витримати удар підготовленого численного ворога. І я тільки тепер можу дати оцінку і зрозуміти масштабність цієї події. Бо коли починав свої дослідження, то лише чув щось, люди розповідали, але як, де і коли – було мало зрозуміло. Крім того, це важливий виховний момент для молоді. Ми говоримо про те, як українці боролися, звичайні сільські хлопці й дівчата пішли і витримали цей бій. І ця жертва не була марною, Україна таки здобула незалежність.
Що відомо
- На Рівненщині у 2019 році за півтора десятка кілометрів від місця, де відбувся у 1944 році найбільший бій між бійцями УПА і НКВС, виявили рештки повстанців і перепоховали в пантеоні Героїв у Гурбах.
- У криївці неподалік Гурб виявили колекцію хірургічних інструментів та медпрепаратів з повстанського шпиталю і передали у 2020 році в Здолбунівський краєзнавчий музей. Це єдина музейна колекція з повним набором інструментів, якими оперували повстанців.
- В урочищі Гурби реконструювали повстанську криївку – у місці, де в 40-х роках минулого століття діяла справжня.
- На місці найбільшого бою Української повстанської армії проти НКВС на Рівненщині будують храм.
- У 77-мі роковини бою між повстанцями та солдатами НКВС презентували першу картину професійного художника про це протистояння.
Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки
Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber
Долучайтесь до нас в Instagram
