91-річна Олександра проживає у селі Соломка на Рівненщині. Жінка погано бачить та має проблеми зі слухом, проте продовжує поратися по господарству. Вона розповіла, що пережила Другу світову війну, а зараз мусить жити під час іншої.
Олександра — старожилка села Соломка, що за 39 кілометрів від обласного центру, у Деражненській громаді.
Її доглядає донька Марія, яка приїжджає з Рівного. Донька розповіла, що Олександра погано бачить та чує. Попри це, вона продовжує поратися по господарству.
«90 років. То ще аби бачила — то я не бачу. Погано бачу вже. На одне око взагалі не бачу, а на інше я так, як через сито. Життя моє вже старе. І робила як у колгоспі, і всюди вистачало роботи», — зазначила старожилка.
Жінка пригадала часи Другої світової війни:
«Мені 8 років було, як німці село палили, а я овечки там пасла за селом. А люди вже стали втікати, а я пригнала сюди овечки на капустник. Бачила, як гнала, що запрягали кобилу дві жінки. Від'їхали, літак летить, бахнув туди на кобилу — забив, жінку — поранив. То вони… геть до лісу пролізли, інша друга жінка взяла подерла спідницю й замотала їй ногу. А їсти не було що. Вже на другий день, то там чоловік такий старий, то приніс такий шматочок хліба, по такій кришечці давав їсти. Два дні були голодні», — розповіла Олександра.
Зі слів жінки, німецькі окупанти палили села та вбивали людей:
«Йшли ті німці так близько біля нас, але добре, що вони не дивилися туди, в корчі, а дивилися на поле. Вони брязкали, як консерви їхні — казанки, і коцамиГрубе вовняне покривало, килим перев'язані вони були, німці. І все ось так тримали автомати. То пройшли вони. А ми повилазили якось, вийшли на поле вже, а вони пройшли далі і назад вийшли. То палили. Зганяли людей там із того села — загнали в клуню, там кричали люди, живцем палили їх. Таке робилося страшне, а ми там, на полі».
Вона пригадала, як жінка, аби врятуватися, хотіла вбити власну дитину.
«Одна жінка, ще дитя мале таке було на руках — та кричить. А вона: "Втікайте від мене. Бо зараз німці нас тут поб'ють, а я буду душити дитя своє". Але дякувати Богу, вона не задушила. Ми в корчі пішли, а там ночували. Ой, страшне що робилося. Прожила одну війну, поки там по лісі бігали. А то ще треба дожити до іншої війни?», — зауважила Олександра.
Більше про життя людей в селі Соломка — у випуску програми «Село... де люди?».
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
