Рівнянин Микола Гайбонюк пригадав свій шлях ліквідатора на Чорнобильській АЕС: від мобілізації через військкомат до роботи в епіцентрі катастрофи. До 40-х роковин Чорнобильської катастрофи він розповів про покинуті села за колючим дротом, неточні дозиметри та чому його службу в зоні відчуження припинили достроково.
Ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції, голова правління громадської організації "Рівненські ветерани-чорнобильці" Микола Гайбонюк в етері Українського радіо. Рівне пригадав, що на момент аварії працював в Рівному.
"Вперше про аварію ми дізналися з "ворожих голосів": радіо "Голос Америки" та "Свободна Європа". Серед європейських країн першою на сполох забила Швеція. У Радянському Союзі все замовчували. Лише на початку травня Горбачов виступив із заявою, що в Радянському Союзі на одній з атомних станцій неподалік Києва сталася аварія. Він запевнив, що уряд і компартія зроблять усе, щоб ліквідувати наслідки в найкоротші терміни. Та коли людей почали викликати до військкоматів і масово відправляти "в зону", стало зрозуміло: усе не так просто, як здавалося", — розповів Микола Гайбонюк.
Микола Гайбонюк долучився до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС через рік після катастрофи. Чоловік розповів, що його викликали до військкомату, а згодом він потрапив у частину, де служив його підлеглий Федір Гайовий з попередньої роботи.
Чоловік пригадав свої перші враження від в'їзду в Чорнобильську зону.
"Коли під’їжджаєш до КПП, бачиш багато військових, паркан із колючого дроту та дозиметри, якими перевіряли техніку. Психологічно важко дивитися на покинуті будинки та городи, де все перезимувало, бо люди нічого не встигли прибрати. Було видно сліди тварин. Тоді це ще не сприймалося так тяжко, як, наприклад, під час поїздки в зону у 2011 році, коли села вже позаростали молодим лісом", — зазначив ліквідатор.
Основним захистом для солдат та офіцерів, які виїжджали в зону, був респіратор. Вони носили звичайну солдатську форму та окуляри. Дозиметри, які їм видавали, за словами Миколи Гайбонюка, часто показували неточну інформацію.
"Жили ми в Чорнобильському медучилищі. Наша робота тривала 25 хвилин. Довше треба було їхати на об'єкт, а ще довше виїхати звідти, тому що на пункатах санітарної обробки перевіряли рівень радіації. Якщо машина сильно забрудненна, то її мили один раз або декілька разів. В інженерних військах ми мали завдання будувати або щось розвалювати. Ми цю роботу виконували. За час своєї роботи там з нашого полку я знаю тільки два випадки відмови виїзду в зону", — пригадав ліквідатор.
Микола Гайбонюк розповів, що під час катастрофи були випадки загибелі людей, які перебували на станції. Один працівник залишився під завалами, тіло іншого знайшли.
"Були рятувальники, яких вивезли до Москви. У мене є знайомі, які знали їх особисто. Вони розповідали, що ті хлопці лежали на кушетках, були накриті простирадлами, шкіра з них позлізала. Вони дико кричали від болю. На жаль, вони пішли з життя. Їх поховали в Москві на кладовищі. Їхні захоронення залиті бетоном", — розповів Микола Гайбонюк.
Замість шести місяців служби Микола Гайбонюк пробув у зоні два місяці та сім днів. Його звільнили через отримання максимально допустимої дози радіоактивного опромінення.
Чоловік розповів, що багатьох його товаришів із Рівного, з якими він тоді служив, немає серед живих.
Більше про спогади рівненських ліквідаторів — дивіться у сюжеті Суспільного.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
