До початку Другої світової війни жителі Рівненщини накривали великодні кошики домотканим полотном або хустками, у повоєнний період святковим рушником слугувала мішковина. Згодом, у 1960-1970 роки, майстрині почали вишивати візерунки на своїх рушниках. Для оздоблення одягу та побутових речей жителі Рівненського Полісся використовували різні техніки ткання та вишивки, додавали мережки.
Більше про те, якими були великодні кошики у жителів області, які техніки ткання та вишивки використовували місцеві, Суспільному розповіла майстриня художньої вишивки з міста Вараш Любов Пасічник:
"Вишивкою займалися в кожній хаті, ніколи не зникала потреба прикрашати одяг, урізноманітнювати вироби для житла, побуту, для сімейних обрядів. На таке велике свято, як Великдень, що поєднує релігії, традиції, вірування, завжди хотіли оздобити кошик, тому що на Рівненщині пекли дуже багато пасок, робили крашанки, запікали м'ясо з салом. Це все складали в кошик і хотіли оздобити рушник, аби ним накрити".
Історія великоднього рушника у регіоні
До початку Другої світової війни
Зі слів Любові Пасічник, до Другої світової війни святкові кошики накривали відрізом домотканого полотна або хустками. Полотна могли бути виконаними в різних техніках ткання.
"Якщо полотно полотняного переплетенняПолотняне переплетення — це найпростіший, основний вид ткацького переплетення, де нитки основи й піткання чергуються через одну у шаховому порядку. робилося на двох підніжкахПідніжки або поно́жі — педалі, за допомогою яких приводять у дію начиння верстату., то саржеве переплетення робилося на чотирьох підніжках. Саржеві тканини мають дрібний візерунок у формі ліній, ялиночок, зигзагів, скісних ліній, невеличких ромбів. Вони створюють об'єм на полотні", — зазначила майстриня.
Вона додала, що зі слів ткалі Галини Логощук, саржеве переплетенняСаржеве переплетення — це спосіб ткацтва, що утворює на поверхні тканини видимий діагональний скіс, який зазвичай йде знизу зліва вгору направо. ткали двома кольорами, наприклад, сірою і білою ниткою, тоді виходив 3D-візерунок.
Великодні рушники після Другої світової війни
Любов Пасічник зауважила, що у післявоєнний період великодній кошик накривали звичайним полотном.
"Якщо не було чим накрити кошик, накривали білою хусткою. Є така у мене записана одна історія: жінка розказувала, що брали мішковину і на цій мішковині нашивали бинт і вишивали хрестиком невеличкі орнаменти. Потім нитки бинта витягували, а було, що і залишали, бо витягувалися важко. Вишивали орнаменти, присвячені церковній атрибуції, хрести, контури писанок. Також гілочки листя вишивали", — розповіла жінка.
Майстриня пояснила, що паску не завжди святили у кошику. Її до храму могли нести у ночвах Довгаста посудина з розширеними доверху стінками для домашнього вжитку: виготовлення тіста, прання білизни, купання і т. ін.або ж у кошику "сівалці", з якого потім сіяли на полі зерно. Також складали паски в пакети або у домоткане полотно чи хустку і несли до церкви.
"Покривали кошики полотном. Дослідження показало, що накривали простими рушниками-утиральниками", — зазначила Любов Пасічник.
Період другої половини ХХ століття
За її словами, у 1960-1970 роки почали оздоблювати кошики вишитими рушниками. У ті часи вишивка зазнала масового поширення хрестика. Також вишивали "вільною двобічною гладдю", "гладдю уприкріп".
"Полісся багате на традиційні орнаменти, які вишивалися старовинними техніками та швами. Я вивчала вишивку на поліських намітках, рушниках-божниках. Оздоблення їх багате. Використовували техніки і шви притаманні вишивці Полісся: занизування, заволікання, вирізування, пряма та коса лічильна гладь, ретязь, верхоплут. Але також немає документального підтвердження, що цими швами оздоблювали рушники на кошик", — пояснила майстриня.
Вона зауважила, що ткані рушники оздоблювали орнаментальними смугами. Вишивальниці поєднували ткання та вишивку.
"Такі рушники гарно прикрашали побут та житло поліщуків. Майже всі техніки, притаманні поліському краю, поєднували з тканням. Таке оздоблення урізноманітнювало ткані вироби", — пояснила жінка.
Техніки вишивки рушників
Занизування та заволікання
Жителі Рівненського Полісся використовували орнаменти для оздоблення сорочок, фартухів, рушників, наміток, зауважила Любов Пасічник:
"Найпростіші і найдоступніші техніки виконання — це були занизування та заволікання. Ці техніки відтворювали човникове ткання, тому що голка з ниткою проходила через все полотно виробу. Тобто на всю ширину нашого рушничка вишивали орнамент. Техніка є не складна, голкою вперед вишивали геометричні орнаменти".
Вона зазначила, що занизування, заволікання — це прадавні вишивальні шви, завдяки яким відтворювали стародавні орнаменти. Вишивали темно-червоною, вишневою ниткою. Оздоблювали орнаментальні смуги ретязем, стебловим швом, верхоплутом.
Верхоплут
Майстриня додала, що цю техніку можна використовувати як самостійно, так і поєднувати з іншими техніками вишивки.
"На Поліссі його називали ще "колічко", "завилюшине". Це подвійний складений шов. Перший етап: ми покриваємо на полотні вертикальні паралельні стібки, а другий етап — ми вертаємося і цією самою ниткою обплітаємо вертикальні паралельні стібки", — пояснила вишивальниця.
Стебловий шов
Вона зауважила, що для оздоблення поліської вишивки використовують стебловий шов. Його виконують у техніці "позад голку", стібки настилають в одному ряді. Кожен наступний стібок ділить попередній навпіл.
"Про нього багато знають. Він є простим, але брали контрастну нитку, наприклад, синю, пізніше чорну і з двох сторін орнаменту оздоблювали стебловим швом і виходив орнамент, який мав таку вже яскраву і чітко виражену геометрію", — зазначила майстриня.
Хрестикування
З-поміж традиційних технік вишивання люди використовували техніку хрестикування:
"Один з найпопулярних швів на Поліссі — це ретязь. Його ще називають "неправильним хрестиком", тому що один стібок накладається на шість ниток, а другий стібок вертаємо, накладаємо на три нитки".
Пряма та коса лічильна гладь
Як зазначила Любов Пасічник, пряму лічильну гладь вишивають прямими стібками паралельно ниткам основи або ниткам пітканняНитку, що йде вздовж тканини, називають ниткою основи, а ту, яка йде впоперек тканини — ниткою піткання . Стібки настилають щільно.
Стібки косої лічильної гладі настилають під кутом 45° до ниток основи чи ниток піткання.
Курячий брід
"Курячий брід — це ще один простий скісний шовчик, який накладався по діагоналі. Він дуже цікавий тим, що він шиється одразу подвійними стібками. Тобто лінія створюється подвійна. Ним вимальовували геометричну сітку, робили розмітку орнаменту у вигляді ромбів", — пояснила майстриня.
"Люди вишивали складні орнаменти, багато використовували швів, тобто не було так як такого хрестика. Хрестикування завжди поєднувалося з традиційними швами", — розповіла Любов Пасічник.
Вона зауважила, що хрестикові брокарівські орнаменти доповнили поліську вишивку й поступово почали витісняти давні техніки та візерунки.
Вирізування
"Перлиною поліської вишивки є техніка вирізування "риззю". Прямими стібками лічильної гладі обшиваємо контур візерунка, підрізаємо нитки на полотні і витягуємо їх. Залишені нитки обвиваємо нитками і заповнюємо отвори "віконечком" або "ляхівкою", — пояснила майстриня.
З її слів, на Полісся вирізування мало закруглені кутики, які не мали чіткої форми.
"Вирізування є стародавньою технікою, яка з приходом хрестика не була втрачена, але її менше використовували і менше вивчали", — додала Любов Пасічник.
Кольори для вишивки рушників
Зі слів майстрині, техніка білим по білому є не тільки на Полтавщині, а й на Рівненшині:
"Але у нас є ще одна така особливість, що орнаменти білим по білому вишивали з додаванням червоного, блакитного, синього кольору. Пізніше — чорного. Зокрема курячий брід вишивали чорними та червоними нитками".
Любов Пасічник пояснила, що також для лічильної гладі брали кольорову нитку: червону, синю.
"Занизуння й заволікання вишивали темно-червоною ниткою, оздоблювали синьою, блакитною, чорною нитками. Підкреслювали широкі орнаменти стебловим швом, ретязем", — додала вона.
Майстриня додала, що пізніше, коли з'явилися барвники, у вишивку почали вкраплювати інші кольори — зелений та жовтий.
Оздоблення рушників мережками
Зі слів Любові Пасічник, існує ажурна техніка, при виконанні якої також підрізають нитки полотна.
"У робочих рядочках, де ми підрізали нитки полотна, формуємо "прутики", "снопики" і настилаємо нитку. Ця мережка називається "мережка через чисницю з настилом і прутиком". Тобто мережки є від простіших — це прутик, подвійний прутик, роздільний прутик, а мережка з настилом — це вже складна мережка, яка потребує досвіду для її вишивання", — зазначила майстриня.
Вона додала, що з середини XX століття на Поліссі використовували прості мережки для оздоблення рушничків. Особливо коли вшивали хрестиком рослинні орнаменти, під'єднували ці мережки для ажурної вишивки.
Про роботу майстрині над відновленням поліських швів
Як розповіла Любов Пасічник, традиційними техніками вишивки Полісся вона зацікавилася приблизно 12 років тому. Дослідження розпочала із Сарненського музею.
"Мене зацікавили старовинні візерунки. Я їх пофотографувала, почала вчитися вишивати. І в нашому місті, у Вараші, я знайшла однодумців, дівчат, з якими ми почали відновлювати ці поліські традиційні орнаменти. До Великодня ми вишили рушнички для кошика, де поєднали багато поліських швів та технік", — розповіла майстриня.
Вона додала, що вони відновлюють поліські орнаменти, які вишивались на сорочках, рушниках, фарухах та намітках.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
