Геннадій Полюхович — військовий капелан 14 окремого розвідувального батальйону. До капеланства прийшов через церкву, волонтерство та особистий досвід спілкування з військовими на фронті.
В інтерв’ю Суспільному Геннадій розповідає свою історію: від створення "Капеланського патруля" і перших поїздок на схід — до служби безпосередньо в бойовому підрозділі.
Долучитися до війська Геннадій планував від початку повномасштабного вторгнення, втім через великі черги до військкомату — не вдалося. Тож, перші місяці війни він разом з однодумцями працював у волонтерському центрі в Народному домі у Рівному. Згодом із представників різних християнських конфесій виникла громадська ініціатива, до якої входив і Геннадій.
“Ми створили організацію з християн, по суті, різних конфесій, різних церков. Називається “Капеланський патруль”. От з неї все й почалося”, — розповідає капелан.
Пізніше відбулася перша поїздка на фронт. Геннадій ділиться, вперше побачив війну не з екрана телевізора. Волонтерська група приїхала ще тоді до 14 окремого стрілецького батальйону (нині 14 окремий розвідувальний батальйон), який перебував у Торецьку. Ця поїздка стала переломною.
“Я побачив звичайних людей. Тобто він вчора був таксист, він вчора був там бізнесмен — там різні люди, і вони в такому підвалі були. Це історія для мене особлива була... така... Я був під враженням”, — розповів Геннадій.
До служби в батальйоні Геннадій мав підготовку: навчався в межах "Капеланського патруля", читав літературу, спілкувався з досвідченими капеланами та православними священниками. Однак, розповідає, реальність фронту швидко зруйнувала уявлення про те, якою має бути капеланська робота:
“Коли я прийшов в батальйон, і через тиждень я: «Так і?» Ну от я прийшов, і? Мені що робити? І далі я просто зрозумів, що картинка — вона не така. Все треба починати спочатку. Кожен день нові виклики, кожен день нова робота”.
Моментом, який остаточно змінив ставлення до служіння — стала загибель побратима у батальйоні.
“Ця історія привела до тями. Я сказав собі: ти маєш ставати частиною... Не просто приїхав і поговорив. Моральний дух найкраще підтримується, коли ти разом”,— каже капелан.
На війні, за словами Геннадія, немає далеких планів.
«У нас одна задача — вижити. І щоб вижити, треба прожити один день. День за днем. Якщо ми дожили до ранку — ранок ставить нові задачі», — пояснює він.
Більше історій зі служби військового капелана — дивіться у відеоверсії інтерв’ю.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
