Наталія Прядко закінчила Школу лідерства, курси з профорієнтації, нині працює у ЦНАПі, а ще є куратором групи в Університеті третього віку. Свою історію жінка розповіла в ефірі Українського радіо "Полтава".
До Полтави пані Наталія переїхала майже одразу після повномасштабного вторгнення, 10 березня 2022 року. Активність авіації з боку РФ вони з родиною помітили ще 22 лютого.
А вже о четвертій ранку 24 лютого ми почули вибухи. Спочатку ми подумали, що можливо це навчання, бо неподалік військове містечко або святковий феєрверк у кафе, що поряд. Потім я побачила вогонь на Північній Салтівці – вона внизу, а наш будинок розташований на пагорбі звідти видно все, як на долоні. Все почало вибухати. У мене оцей вогонь був перед очима десь півтора роки.
Спочатку родина Наталії думала, що все устаткується за кілька днів. Після прильотів у їхньому будинку не стало електроенергії, води, потім і газу. Через постійні вибухи до них на мікрорайон два тижні не привозили хліба. Перша машина, що приїхала, продавала хлібину за 100 гривень. В десятки разів підскочили ціни на воду. Більшість магазинів були зруйновані.
А вже коли, перед нашим під’їздом впала ракета і застрягла в землю, і так само врізалася друга ззаду будинку, ми вирішили тікати. Але через постійні обстріли до нас ніхто не хотів їхати. Згодом ми все ж знайшли чоловіка, який погодився нас вивезти, правда, за дуже велику суму. З іншого боку він ризикував своїм життям.
До Полтави родина Прядко переїхала за порадою знайомих. Оселитися у дитсадках чи школах вже не змогли, не було вільних місць. Кілька днів пожили у знайомих, а потім зняли кімнату. Жили на ті заощадження, що збирали на ремонт квартири у себе вдома.
Я не підпадала ні під які категорії, тому гуманітарну допомогу отримала двічі – від міськради і від церкви. А взагалі, я не звикла їсти чужий хліб, тому шукала шляхи і самореалізації, і заробітку. Так, я потрапила на проєкт "Центр освіти дорослих Полтавщини". Після навчання отримала сертифікати. Зокрема, закінчила Школу лідерства. Завдяки тому досвіду, що мала у Харкові, стала куратором групи інформаційно-комп’ютерних технологій в Університеті третього віку.
За майже два з половиною роки життя у Полтаві жінка постійно контактує з Центром зайнятості, пройшла кілька тренінгів, встигла попрацювати у казначействі. Нині її місце роботи - ЦНАП.
Звісно, зустрічалися у Полтаві різні люди. Але добросердечних, чуйних – більшість. З такими людьми для мене ваше місто ожило. А взагалі, це, мабуть, доля. Ще у школі наш клас возили на екскурсію до Полтави. І я одна захворіла. Це була моя мрія з дитинства побувати у цьому місті. І вона здійснилася.
Більше слухайте у спецпроєкті "Другий дім" Українського радіо "Полтава" за посиланням
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | TikTok
