Олександр Федорченко з Миргорода три місяці тому загинув під час захисту України. Він був командиром групи швидкого реагування. Брав участь в АТО, а 24 лютого 2022-го знову долучився до війська. Спогадами про воїна із Суспільним поділилася його дружина Катерина Федорченко.
Цивільне життя Олександра Федорченка
Олександр народився у місті Ізюм на Харківщині. З 1993-го проживав у Миргороді. Був приватним підприємцем, а також займався волонтерством. У нього лишитися дружина, діти та мама.
"Від першого шлюбу у нього залишилися донька і син по 17 років, від нашого шлюбу у нас лишилася донечка, якій виповниться 3 рочки", – розповіла Катерина.
Воєнний шлях Олександра Федорченка
Олександр Федорченко долучився до захисту України від 2014-го, був учасником антитерористичній операції.
"Коли почалося вторгнення, він був у перших рядах. Служив у десантно-штурмових військах, брав участь безпосередньо у боях під Іловайськом і вся Донецька область, де відбувалися бойові дії. 2015-го року почав волонтерити, їздив на схід. Від свого бізнесу забираючи кошти, допомагали хлопцям, чим могли".
Вдруге до війська Олександр долучився у перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну – 24 лютого 2022-го, пригадує жінка.
"У нього завжди був зібраний рюкзак бойовий. Коли почався обстріл Миргорода, це було о 05:10, не роздумуючи, не вагаючись, він сів у машину і поїхав по побратимів. Вони скооперувалися з хлопцями і вирушили на бойові завдання від військової частини".
Воювали, зокрема, на Харківщині та Сумщині. Крім того, Олександр був учасником подій, які згодом назвали "Гадяцьким сафарі".
"Саме завдяки йому, його командирському досвіду, злагодженості хлопців зупинили колону танків. Відбувався бій на окраїні міста Гадяч, у лісі. Потім хлопці знайшли докази того, що саме просування було на Миргород. У них (російських військових – ред.) були поставлені цілі і завдання, бо знайшли електронний планшет, в якому були "забиті" військові частини. Завдяки їм ми зараз живемо у Миргороді, а не під прапором Росії. Вони йшли не заради слави, грошей, вони йшли заради своїх дітей".
Що відомо про загибель Олександра Федорченка
Олександр був командиром групи швидкого реагування, підрозділ "Мамонти". Воїн загинув 25 березня 2023-го від поранень, які отримав під містом Селидове на Донеччині.
"О 17:30 мені подзвонив побратим Олександра – Ігор, повідомив, що Олександр тяжко поранений, 300-й. Евакуювали його через тривалий проміжок часу, були поранення несумісні з життям. Довезли в госпіталь, але, на жаль, отримавши такі поранення, він не зміг вижити. О 19:00 мені зателефонували, сказали, що він не вижив".
"Живим коридором" Олександра зустрічали у Миргороді 28 березня, а наступного дня поховали.
"На жаль, я не тривалий термін була дружиною Олександра. У листопаді буде 7 років офіційного шлюбу і 8 років, як ми разом. Але я можу з гордістю сказати: я вдячна йому, для мене він був більше, ніж чоловік. З гордістю буду носити звання його дружини, на жаль, як кажуть, вдова".
Вшанування пам’яті Олександра Федорченка
У Миргороді на честь Олександра Федорченка ініціювали перейменувати вулицю Українську. Він проживав тут три роки, каже Катерина. Крім того, його фото мають розмістити на пам’ятній алеї, яку облаштують у місті.
"Цей стенд, перейменування вулиці, за яке ми боремося, – не всі розуміють, завдяки кому навала сюди не дійшла. Це найменше, на що заслуговує він як мій чоловік, і найменше, на що заслуговують інші захисники, які поклали своє життя. Пам’ять повинна жити вічно".
Як каже Катерина, знайомі та побратими згадують Олександра з повагою.
"Я б дуже хотіла, щоб вийшла книга з розповідями побратимів, яким був Олександр, які в нього були якості командира. Дуже приємно, коли звертаються побратими, телефонують з Харкова, з Лубен і кажуть: "Ваш чоловік – взірець". Він був командиром, за яким йшли хлопці. Не дай Боже забути, як нам дістається ця воля і свобода".
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
