Як російська пропаганда поширюється не тільки в Україні, а і в країнах Європи, про боротьбу із нею та що очікує інформаційний простір, а також про те, як війна змінила життя, — в інтерв'ю Суспільному розповіла голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим'юк.
Про вплив війни, сина на фронті та 91-річну матір
- Перш ніж ми перейдемо до питань, які стосуються вашої професійної сфери, хотілося б дізнатися, як війна вплинула за цей час на вас. Вас був допис на вашій сторінці у Facebook про те, як ви відреагували на сирену у Польщі. Щоправда, вона була пожежна. І вже пів року повномасштабної війни, на жаль в Україні. Як змінилося тут сприйняття повітряної небезпеки чи ракетної загрози?
- Польський випадок-це була пресконференція. І багато польських медіа прийшли поговорити з нами. Ми приїхали з візитом до наших партнерів – до регулятора – «Нацради» у Варшаву. І ми з ними підписували меморандум про співпрацю, про спільну роботу в інформаційному просторі. І під час конференції в абсолютно мирному просторі..і тут раптом лунає сирена. Вона була пожежна, як виявилось. Але у той момент у голові спалахнули думки про наш фронт, про нашу війну.
- Ви ніби повернулися в Україну.
- Абсолютно. Як ніби війна за тобою біжить. І не відпускає. І так війна йде по всій Європі, по всьому світові за нами. Ми українці куди б ми не приїхали, ми живемо домом. Усіх, хто переїхав куди-небудь (у Нову Зеландію, Австралію) думають, що на твоїй вулиці, у будинку. І це нерозривний зв’язок з Україною. Війна переслідує нас і там…
Я і досі пам’ятаю ранок, коли я прокинулася від того, що над моїм домом чулися вибухи, бо я живу в такому місці, де поряд це сталося. Ці вибухи в мене весь час у голові. Але я хочу сказати, що це мене, думаю, як і багатьох, хто тут в Україні працює, мав змогу лишитися або свідомо вирішив (при тому, що я абсолютно підтримую тих, хто поїхав рятувати своїх дітей, жінок, які рятують сім’ї, це абсолютно нормальний евакуаціний план), але війна нас усіх зробила бійцями. Ми фактично на передовій інформаційного фронту..
Ольгою Герасим’юк. Фото: Суспільне Полтава
Мій син на фронті, тому я щоранку прокидаюся і думаю про нього.
- Відписує Вам як часто?
- Коли може. Він якраз у тих гарячих місцях. Але це був його свідомий вибір. Він на фронті давно. Для нього війна почалася не 24 лютого, а набагато раніше. Це його вибір, і я його поважаю.
- Ще хотіла запитати за вашу маму. Їй 91 рік. Вона пережила, на жаль, ще одну. Як ви підтримуєте одна одну, і, можливо, ви її забрали до себе, щоб було спокійніше?
- Мама моя – хазяйка свого дому. Вона не залишає рідний Пирятин і двір наш, тому що скільки б я не намагалася до себе її забрати, бо мені будо б так простіше мати постійне «око» поряд, але вона не хоче залишати свій садок, могили наших рідних, не хоче залишати нічого. Вона вчителька, яка, фактично, вивчила весь Пирятин. Багато поколінь його. І вона не може залишити це все…Я щотижня приїжджаю.
Мама пережила окупацію Пирятина ще при фашистській Німеччині. Два роки дитиною. Дитячі спогади ідуть за нею усе життя.
Їй 91 рік. Вона часом відчуває себе тією маленькою дівчинкою, яка бігла вулицею, і в спину стріляли..Коли я слухаю мамину розповідь і дивлюся у свій садок, де впала бомба тоді. Якраз вони мали там ховатися, бо там мав бути викопаний окоп нашими військами, і вони не добігли до цього окопу. Але саме туди і впала бомба…
Нацрада і боротьба із російською пропагандою
- Ви із робочими поїздками відвідуєте країни Європи. Із ким говорите і що доносите?
- Буквально, із першого дня війни ми звернулися до європейців, щоб вони почали росіян. Ми ще до війни цим займалися.
Європу треба було підштовхнути до того, щоб вони почали робити те, що сьогодні Європа робить для нас. Сьогодні ми відчуваємо підтримку і зброєю, і у відношенні блокування російської пропаганди, яка настільки отруйна, що ми бачимо, наприклад, що робиться із населенням Росії, яке перетворили на резервацію через те, що їх повність відрізали від інформації. Вони живуть, як у Північній Кореї…
Точно така історія відбувається у Європі, куди досягає російський контент…Коли послухати ці ефіри, то вони погрожують безпосередньо європейцям смертю: вони погрожують їх розбомбити, вони погрожують атомною катастрофою. І тому ми займалися тим, щоб європейцям на це відкрити очі, щоб вони відреагували, щоб почали блокувати їх.
Першими точно зреагували поляки і прибалти, які розуміють дуже добре, бо вони знають, що це така.
- Відреагували, маєте на увазі, - повністю вимкнули?
- Повністю, не чекаючи взагалі ніяких документів.
- Це відразу від початку повномасштабного вторгнення?
- Пустили, до речі, багато українського мовлення, українською мовою у Польщі перекладають казки, щоб наші діти могли слухати своє. Там працюють наші ведучі. Там є українське радіо.
- Як решта?
- Коли я підходила до ісландців чи до норвежців і питала: «Чому ви не реагуєте на наші прохання відключити росіян?». Вони кажуть: «А у нас їх ніхто не слухає». У Данії, наприклад, нещодавно росіяни намагалися якось «увійти», то вони не змогли «увійти» у той простір через те, що їх так само ніхто не слухає. Чому? Тому що в тих країнах дуже розвинена медіа освіта і медіа грамотність. Там з самого маленького віку дітям пояснюють, як розрізняти фейки, як аналізувати. Оце критичне мислення прямо із маленького віку.
Інтерв’ю з Ольгою Герасим’юк. Фото: Суспільне Полтава
Співпраця з окупантами
- Якщо повернутися до нашого інформаційного просто. Від 24 лютого чи були зафіксовані співпраці ЗМІ з окупантами?
- На жаль, було. Таких випадків досліджених не так багато.
- Які це території?
- Херсон. Там є компанія «ВТВ». Вони запросили в ефір, щойно прийшли окупанти, цього Сальдо, якого у Москву відправили з хворобою, який оголосив себе там начальством, вони відразу дали йому великий ефір. Ми запідозрили, може, під дулом автомата. Ми з ними спілкувалися. Вони нас по-моєму намагалися обдурити…Вони піднялися на російський супутник і почали транслювати російську пропаганду.
Те саме сталося у Мелітополі з деякими компаніями.
- Окуповані території: чи без проблем доходять сигнали українських мовників?
- У Херсоні до останнього Суспільне боролося, щоб бути почутими, радіо… Вони (окупанти – ред.) відключають відразу все. Куди вони не заходять, вони руйнують відразу вежі, студії. Тростянець, Буча. Виривали дроти, цінні матеріали.
Але там, де є Інтернет, люди можуть спіймати радіо, часом «Суспільне», в «Дії» можуть спіймати «Єдиний марафон».
- Блокувати російські – чи є змога?
- Це питання до військових. Ми можемо впливати таким чином. Нещодавно деякі медійні ресурси отримали можливість збільшити потужність своїх передавачів, щоби мовити туди. Національна рада дала тимчасові дозволи тим компаніям, які не мають можливості мовити і не мають ліцензії, але на прикордонні. Вони попросили самі. У цей час чернігівські компанії та сумські попросили можливості і почали мовити. На Чернігівщині вже 13 таких «точок», звідки «ловлять» Суспільне. Буквально днями Семенівка доєдналася.
Про закриття каналів Ахметова, як зміниться медійна сфера – далі в інтерв’ю Суспільного.
Читайте також:
- Благодійність під час повномасштабної війни: інтерв’ю з директором "Helpgroup" Давидом Джалагонією
- «Гадяцьке сафарі»: спогади місцевих, які зупиняли російських військових на півночі Полтавщини
- Полтавщина в умовах повномасштабної війни: інтерв’ю з керівником Полтавської ОВА Дмитром Луніним
- Як глухі живуть в умовах війни: інтерв’ю з перекладачкою жестової мови із Полтави Наталією Московець.
- "Наш ворог – це рак". Інтерв’ю з директором Полтавського обласного онкодиспансеру Орестом Вовком
