Про те, чому музика не може бути поза політикою, про свідомий вибір писати українською, про волонтерство і розлуку з сином розповів Суспільному в інтерв’ю полтавський реп-виконавець Артем Лоік.
- У чому сила мистецького фронту?
- У ці часи кожен повинен займатися тим, де він найбільш ефективний. Це як рядки: "Державу будує війна і мистецтво". Я довго думав, що саме є основним фундаментом держави. Це сила – війна. І мистецтво. Якщо буде тільки війна і тільки сила, вона заведе в хаос, не буде нічого. А якщо буде тільки мистецтво, то буде якийсь такий пластмасовий біль. Тому мистецтво потрібне для будь-якої держави, для будь-якої людини, для всіх.
- Вам зараз в часи війни активно пишеться?
- Я колись сказав так, що мистецтво – це конвертований біль, конвертоване страждання. Якби у нас усе було добре, не було б ні музики, ні мистецтва, ні живопису, нічого. Ми б просто жили. У мене так, пишеться. Це ж не від мене залежить.
- Ваш репертуар в умовах війни значно змінився. І головне – змінилася мова. Різко винятково українською. То мова – це теж зброя?
- Я думаю, що мова – це основне. Раніше я був з тієї когорти людей, які казали «какая разніца». Я прийшов до цього. І я розумію, що різниця дуже велика. Я переконую людей в своїх піснях, коли розмовляю. Кожен повинен прийти до цього свідомо. Я прийшов. І я розумію, що це основне. У нас держави не було, а була мова. Держава навколо мови створилася. На жаль, мене розбудив снаряд. А прокинутись треба було раніше.

- Який Ваш головний принцип життя?
- Прийти до того, щоб я був максимально собою. Будь-де. Знаєте, найскладніше бути простим. От принцип – стати простим, бути простим без пози. І я до цього йду. Ми все одно всі приміряємо якісь маски, вони потрібні нам десь, щоб відчувати себе спокійнішим. Але принцип – прийти до себе, стати собою простим.
- Як ви ставитеся до тих виконавців, які зараз поза політикою?
- Я не хочу навіть звертати на них увагу. Знаєте, як медаль, і у неї є дві сторони. Завжди так, будь-де: у музиці, у політиці. Якщо ми будемо концентрувати свою увагу на поганому, ми не будемо робить хороше, добре. Тому я : хай вони "в нє політікє". Але я шукаю людей-однодумців, які хочуть робити щось. І ми робимо. А вони хай собі будуть.
- А про що вам взагалі зараз пишеться? У Вас є композиція "Сину" - така душу роздирає. Син зараз не з Вами? За кордоном з дружиною.
- Я не сідаю: "От я зараз напишу про сина". Такого не було. Воно просто написалося.
- А як дитина реагувала?
- Та добре. Хоче додому, сумує. Нічого, скоро вже приїде. Щодня ми на зв’язку. Я цей скайп(дякую, що він є), але я вже не можу. Ми виходимо на зв’язок кожен день. Ми і вдень на зв’язку, але увечері – це точно,100 відсотків. Я читаю казки, розповідаємо. Говоримо. Але я вже не можу. А то я вже перетворююся в скайп. Папа-скайп у нас.
- Є місце волонтерській діяльності?
У полтавській політехніці ми зробили волонтерський штаб з самого початку. Усі наші студенти десь були задіяні. Ми вирішили об’єднати сили, і в нас непогано все це вийшло, ефективно. У нас і благодійні концерти були й будуть, до нас приїде "PROBASS ∆ HARDI" ("Доброго вечора, ми з України!"), я думаю, всі чули цю композицію. Це уже такий гімн сьогодення.
- Спрямовані будуть кошти на що? На що ви зараз збираєте?
- Зараз потрібні квадрокоптери. Це очі наших військових. Я тримаю зв’язок. Ми от зібрали кошти минулого концерту благодійного 101 тисячу гривень. Ми купили тепловізор, мобільну станцію зв’язку і квадрокоптер. Ми точково передаємо в руки. І це точно доходить на передову військовим. Я просто дзвоню, питаю, що потрібно – і ми збираємо.
- Можете згадати той момент, коли Ви відчули величезну гордість за те, що Ви українець?
- Та я завжди відчував. Так, це, я думаю, у кожного було, це наші військові ЗСУ зробили для нас, щоб ми це відчули, вони нам дали цей меседж, щоб ми відчули себе сильними. Та сильні вони. А ми – той тил, який намагається бути, як вони. Ми тягнемось до них. Вони для мене герої. Вони кажуть, що пісні потрібні, вони допомагають. Я від них цей меседж отримав . Тому й пишу. Але я й сам ще всередині відчуваю.
Більше дивіться в інтерв'ю Суспільного.
Читайте також:
- Благодійність під час повномасштабної війни: інтерв’ю з директором "Helpgroup" Давидом Джалагонією
- «Гадяцьке сафарі»: спогади місцевих, які зупиняли російських військових на півночі Полтавщини
- Полтавщина в умовах повномасштабної війни: інтерв’ю з керівником Полтавської ОВА Дмитром Луніним
- Як глухі живуть в умовах війни: інтерв’ю з перекладачкою жестової мови із Полтави Наталією Московець.
- "Наш ворог – це рак". Інтерв’ю з директором Полтавського обласного онкодиспансеру Орестом Вовком