651 людину звільнили із колоній на Полтавщині за 2020 рік. А за січень цього року – ще 48. Про це Суспільному повідомили у відповіді на інформаційний запит від Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань. Аби пристосуватися до життя на волі, таким людям потрібна допомога, каже керівниця центру адаптації звільнених з ув’язнення Олена Чикурова. У Полтаві цим займаються у центрі працівники благодійної організації "Світло Надії".
Майже пів року у полтавському центрі адаптації для колишніх в’язнів живе Марина Зуєва. Жінці 33 роки, вона родом із міста Марганець Дніпропетровської області. Торік у жовтні Марина звільнилася з виправної колонії у Полтавському районі.

"Перший строк – була молода, приревнувала хлопця, забила дівчину. Мене ув’язнили на сім років, але вийшла за умовно-достроковим звільненням. Відсиділа 4 роки 10 місяців 29 днів. Вийшла як позитивна мама, я народила в колонії. Дитина зі мною до 3 років була, а потім моя мама її забрала. Потім було умовне. А другий строк був через шість років після звільнення. Я просто украла. Повний строк − 2 роки і 3 місяці, але я теж вийшла за умовно-достроковим звільненням", − говорить колишня ув'язнена Марина Зуєва.
Із Мариною, як і з рештою колишніх ув’язнених, у центрі проводять бесіди для адаптації та допомагають жити в нових умовах, каже керівниця центру Олена Чикурова:
"Коли у процесі ми розмовляємо, заводимо план індивідуального супроводу, соціальні працівники уже дивляться і оцінюють потреби людини, розставляють пріоритети в її житті, що б вона хотіла. Вони бачать, моніторять, коректують, що не вдається".

У центрі адаптації звільнені можуть жити до пів року. Марина Зуєва у закладі не вперше. Тут вона ночує, отримує їжу та адаптується до вільного життя. Каже: влаштувалася на роботу охоронницею, але звільнилася, бо було дуже складно фізично. Нині шукає нове місце для заробітку.
"Перший наголос у роботодавців на те, що судимі. Другий наголос, що немає стажу. У мене є три кваліфікації, по яких можна реально працювати, але робота швачки зараз погано оплачується, секретарем мене не візьмуть, оскільки я судима, а штукатури є скрізь", − каже Марина Зуєва.

"У нас величезна стигматизація таких людей в суспільстві, багатьом немає, куди йти, у них немає родичів, немає нічого. І на другий, третій день звільнені приходять і кажуть, що хочуть знову сісти у в'язницю, тому що на роботу не беруть. Коли роботодавець чує, що ти був у місцях позбавлення волі, не кожен на це піде", − говорить керівниця центру адаптації Олена Чикурова.
Окрім надання притулку, колишнім в’язням у закладі допомагають з відновленням документів, можуть оформити тимчасову реєстрацію на час проживання у центрі, а також допомагають із працевлаштуванням.
"Пріоритетно, щоб вони робили це самі. Соціальний працівник втручається уже тоді, коли людина не може сама. Тобто разом йдуть до цілі", − каже Олена Чикурова.
Нині у закладі перебуває десяток звільнених із колоній. Центр у Полтаві існує 10 років. Окрім колишніх в’язнів, тут надають допомогу також бездомним.
За даними Міністерства юстиції України, торік із колоній вийшли майже 13 тисяч людей, приблизно 5% із них – на Полтавщині.