Була за кордоном, але підтримувала українську Революцію Гідності полтавка Людмила Верещагіна. У Сполучених Штатах Америки вона долучалася до акцій діаспори та збирала гроші й речі, аби передати їх в Україну. Каже: хотіла, щоби у світі знали про майдани, а події 2014-го не перекручували.
Українська діаспора біля пам’ятника Тарасові Шевченку так висловлювала підтримку тим, хто стояв на київському майдані.
Українці доносили до всього світу, що у нас діється, бо російська пропаганда була страшна. Вони з перших днів подавали, що це фашизм. Це фото зробили під Білим домом. На початку березня була велика акція на підтримку України.
До організації подібних акцій у США долучалася і Людмила. На українські майдани поїхати, каже, не могла, бо була за кордоном.
Ми слідкували за новинами і все знали. Коли почалися уже гумові кулі, ми почали шукати діаспору. Українці в Чикаго, як і у всій Америці, добре знали, що тут діється. Звісно, мені хотілося б бути у вирії подій. Чи то в Полтаві, чи то у Києві. І від того, що я не могла там бути, було якесь безсилля. Але воно переростало в бажання щось робити там.
Для учасників Революції Гідності разом із друзями збирали речі та гроші.
Пам'ятаю, після однієї служби я допомагала рахувати гроші. Тоді вже їх не пересилали, а лише передавали надійним людям, тим хто летить туди. То ми нарахували більше 13 тисяч (доларів – ред.). Це тільки з однієї церкви. Збирали теплі речі. Потім надійшло замовлення на шоломи та бити.
Аби поширити інформацію про розстріли людей у Києві, новини публікували і в газетах діаспори. Один із випусків присвятили пам’яті Небесної Сотні, говорить Людмила.
Це були найстрашніші переживання, коли ти не там, зі своїми, а коли ти далеко. У мене було відчуття птаха з відірваними крилами. Я повернулася на початку квітня. Одразу приїхала в Полтаву. А потім поїхала до Києва, відчути той запах. Ще були барикади, хотілося все це прожити тут. І мені тоді пахло весною та війною. (перекрити її фото з майдану)
