Після початку повномасштабного вторгнення українці почали читати більше вітчизняної класики та книг про історію країни, після 2023 року вподобання перемістилися більше у бік психологічної літератури, фентезі і любовних романів, розповів письменник та засновник видавництва "Фоліо" Олександр Красовицький. Більше про те, як література з Росії досі потрапляє в нашу країну та у якому стані зараз бібліотеки Одещини читайте в інтерв’ю Суспільного.
Що зараз, на третій рік повномасштабної війни, читають українці, як змінилися їхні вподобання?
Перше: потрібно зрозуміти, як вони змінилися у 2022 році і в перший період початку повномасштабних бойових дій. Люди дуже сильно розвернулися у бік української класики, української сучасної літератури і української історії. Оце три напрямки, які купували краще за все, змітали з полиць книгарень. Взагалі, видавці мають бути вдячними покупцям, які в найскладніший період підтримали їх своїми грошима.
Тенденція, про яку я сказав, зберігалася до осені 2023 року, до моменту, коли не сталося активного контрнаступу. У головах у людей щось змінилося і сьогодні лідерами попиту є психологічна література, фентезі і любовні романи. Оці три жанри переважають, бо це ескапістське відношення до дійсності, коли людина хоче поринути в якусь іншу дійсність, де набагато комфортніше. Нікого не потрібно в цьому звинувачувати, але це факт, який є. Так, продовжують купувати українську класику, але вже коло цих покупців не настільки широке. Тобто, не всі покупці, а тільки ті, які для себе вважають важливим розібратися.
Ми бачимо, що відбувається закордоном, коли українці приїхали туди, вони всі потребували української книжки. Зараз інша ситуація. Зараз, на відміну від нас, росіяни дуже активно проводять інформаційну політику в Європі і сьогодні відкрилися книгарні російської мережі від Естонії до Німеччини. Це кілька десятків книгарень. Безумовно, вони розраховують в першу чергу на нашу міграцію, на тих українців і українок, які поїхали до Європи. Для залучення їх до російського світу і це їм вдається, бо Україна поки що не створила альтернативи.
Минулого року був підписаний закон, який обмежує ввезення в Україну книжок з Росії та Білорусі. Його підписав президент України Володимир Зеленський. Як би ви оцінили, наскільки цей закон зараз ефективно працює?
Він обмежує ввезення книжок, продаж книжок і друк книжок походженням з Російської Федерації і республіки Білорусь. Також обмеження стосуються авторів, які мають або мали колись російські паспорти. Це багатошаровий закон, який описує всю цю діяльність. Він був ухвалений Верховною Радою 22 червня 2022 року, підписаний президентом 21 червня 2023 року і не працює, бо в трьохмісячний термін, як має бути, Кабінет Міністрів, Міністерство культури і держтелерадіо не створили підзаконні акти, за якими мають діяти правоохоронні органи у випадку порушень. Тому сьогодні в Україні продаються книжки з Російської Федерації, які були завезені до вторгнення.
Також, продаються книжки з Російської Федерації, які завозяться і зараз в приватному вантажі. Не скажу, що у величезній кількості, але достатньо величезному асортименті. І останнє і це найгірше — українські пірати багато друкують "лівих" накладів російських книжок, які вони скачують з інтернету і друкують та продають з різних платформ. Не продають через книгарні, бо за книгарнями стежать видавці уважно, щоб там не було російської продукції. Але, на жаль, ми можемо сказати, що інструментів впливу СБУ не має до того, як не буде ухвалено підзаконні акти для цього закону. 10-12% від обсягу книжкового ринку сьогодні займає продукція походженням або створена в Російській Федерації.
Яка це література? Якась художня, Достоєвський, Толстой?
Перш за все, це саме художня література. Не стільки Достоєвський і Толстой, а більше перекладів зарубіжної сучасної літератури і зарубіжної класики.
Ви нещодавно написали про те, що ви не обговорюєте дві теми: російська мова на фронті та Булгаков. Можете пояснити свою позицію?
Так, вважаю привертання додаткової теми до Булгакова російським наративом. Українців потрібно через щось "стравити" вкотре і створити ситуацію, коли вони мають "чубити" один одного в соцмережах і відволікати від російських злочинів. Що стосується російської мови на фронті, то кожен, хто воює, для себе має вирішувати це питання і не мені, як людині, яка перебуває в тилу, вказувати.
Ви не так давно були на півдні Одеської області, були в містах та селах, були в бібліотеках, спілкувалися з бібліотекарями. Яке у вас залишилося враження після цього?
В Україні 145 мільйонів книжок в бібліотеках, публічних бібліотеках на підконтрольній території. З них приблизно 45% — це радянські фонди, 20-25% — це російській та білоруській за останні 30 років. Одещина є одним з найгірших регіонів з такої точки зору. Колись, коли головою ОДА був Михайло Саакашвілі, я попросив його дати надати мені статистику, в якій кількості замінюються фонди в бібліотеках. Я порахував, що скажімо, у Савранському районі потрібно з таким темпом 450 років на заміну фондів, а в Кілійському 600.
Щоб ви розуміли, стандарт міжнародної бібліотечної асоціації для замінити старих фондів – це 10-12 років. Через 10 років книжка, якщо вона гарно виглядає, повинна бути списана і на її місце повинна бути закуплена інша. Якщо вона зачитана, то повинна бути списана, на її місце має бути закуплена точно така. Головне в бібліотеці — це приміщення, колектив і ніяк не бібліотечний фонд. Він має швидко змінюватись. Книжка має з'являтися на полиці бібліотек в той же час, коли й на полиці книгарень. Людина, яка ходить в бібліотеку, вона має такі ж права, як людина, яка ходить до книгарні.
Держава взялася опікуватися цією сферою і вона має це робити. Вона передала це громадам — вони мають це робити. Вікнянський, Савранський райони — там зачинені майже всі бібліотеки. Місто Біляївка — величезна громада, було 20 бібліотек, з них дев'ять міських, вони всі зачинені, крім однієї. Ця одна бібліотека в маленькому одноповерховому будиночку, без туалету, з 90% російських і радянських фондів, бо все, що було українське — зачитано вщент. Це місто, в яке приїхало багато мігрантів за останній час. Вони втратили домашні бібліотеки і їм потрібні послуги.
Культурні послуги — це такий ж обов'язок, як послуги медичні, освітні, фінансові, дипломатичні і так далі. За це все має відповідати держава.
На жаль, я можу стверджувати, що не відбулося за ці три роки вибухову розвитку української літератури. Зрозуміло, бо значна частина тих майбутніх Ремарків сьогодні на фронті, значна частина тих майбутніх Агат Крісті сьогодні з дітьми за кордоном. І зрозуміло, що повинні закінчитися бойові дії до того, як з'явиться той самий великий український воєнний роман або епічний роман. Український ринок у затисненому стані поруч з російським протягом 30 років. У всьому світі книжкові ринки монопольні і таких винятків як Україна, яка віддала свій книжковий ринок на поталу ворогу — я не знаю таких випадків.
З початку повномасштабної війни деякі підприємства взагалі припинили друкувати книги, потім був дефіцит паперу, потім його ціна швидко зросла. Що зараз відбувається, чи зникли ті проблеми? Можливо, з'явилися якісь нові?
Дефіцит паперу — це була світова тенденція, паперу не вистачало на всіх. Це результат того, щоб після "ковіду" дуже швидко зросло виробництво книжок і не зросло виробництво паперу. Виробництво впало і ще була історія з Суецьким каналом, коли там заблокували контейнерне судно і цей папір пішов навкруги через Африку. Значна частина книжок для Європи друкувалася в Азії і вони довго їхали — це трошки призупинило книжкові ринки і підняло ціни. В Україні це співпало з останніми передвоєнними місяцями і початком широкомасштабного вторгнення.
Сьогодні є інша проблема — це те, що багато друкарів захищають нашу Батьківщину, а інших них ніде взяти, бо це дуже складна технологічна професія. Друга проблема – це проблема Харкова. 80% друку українських книжок — це Харків. Всі найбільші друкарні — це Харків і відсутність електрики через постійні обстріли підстанції, електростанцій, трансформаторних станцій — це дуже серйозно і більша частина харківських друкарень або працює вночі або працює на генераторах. Але на генераторах ти далеко не поїдеш через обмеженість тої енергії, які вони видають і через величезну ціну цієї енергії. Питання енергетичне для харківській друкарень — це питання національної безпеки, бо сьогодні в друкарнях Харкова друкуються держзамовлення на підручники.
Навіть під час війни відкриваються нові книгарні. Що стимулює таких людей, які це роблять, окрім того, що фінансова зацікавленість отримати прибуток?
У будь-якому випадку відкриття книгарні — це намагання отримати прибуток. Це комерційна діяльність. Інше, коли у нас кажуть, що в Україні відкрилося чергові 20 книгарень, то давайте порахуємо не тільки, скільки відкрилося, а ще порахуємо, скільки зачинилося. В Одесі зачинилося багато книгарень за ці три роки і тому баланс буде негативний.
У Києві, дійсно, кількість відкритих книгарень набагато більше, ніж закритих. Це через те, що до Києва приїхали платоспроможні люди зі сходу: з Донецької області, з Дніпропетровської, Харківської, Запорізької. Там зачинилися книгарні, вони перенесли цей попит до Києва. Тобто, я не можу сказати, що це загальне зростання. Це переформатування ринку, загальний обсяг ринку менше, ніж 2021 році. Він сильно менше ніж в 2019 році, але безумовно, сьогодні ми маємо тенденцію, що 2023 рік ринок зріс приблизно на 20-25% до 2022 і у 2024 він може зрости на 10, 12-15%. Це залежить не тільки від книгарень, це залежить від того, наскільки покупець буде почувати себе психологічно стабільно. Наскільки він готовий буде витрачати власні кошти на книжки в той час, коли у нього є на що ще витратити гроші?
У чому сила паперової книги? Чому досі вона існує попри те, що вже давно ми маємо цілий світ в смартфоні, електронні книжки і все інше?
Я би не розділяв паперову, аудіо- і електронну книжку в нормальній, не піратській державі. Це частина одного ринку і яка фінансує один одного. А якщо казати конкретно про Україну, де величезний рівень електронного піратства, просто українці, здебільшого, не звикли купувати електронну книжку, і тому вона у нас якось виглядає окремо. Паперова книжка — це зручність в читанні.
Вже всім зрозуміло, що наш людський мозок так влаштований, що коли ти читаєш електронний текст, ти не настільки в нього занурюєшся, як занурюєшся в текст паперовий, коли у тебе в руках не гаджет, а паперова книжка. Паперова книжка — це не тільки товарний ринок, це мистецький ринок. Видавці конкурують обкладинками, папером, форматами, ілюстраціями, способами верстки, передмовами і так далі. Паперова книжка — це інтегральний мистецький витвір і тому людина, яка купує книжки — це не завжди читач. Є таке японське слово "цундоку" — це купівля книжок без прочитання. І я думаю, що на сьогодні десь 2/3 третини книжок купуються, як "цундоку".
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
