З початку повномасштабної війни в українські реалії повернулися "похоронки" та автомобілі з надписом "Вантаж-200". Пошуком безвісти зниклих, а також відправленням тіл військових додому займається держава та волонтери.
Про те, як ексгумують українських та російських військових, що знаходять разом з тілами окупантів та що роблять з їхніми тілами далі Суспільному розповів історик, волонтер та член пошукової групи воєнно-історичного центру "Пам'ять і слава" Олександр Бабіч.
Наскільки це психологічно важко займатися ексгумацією тіл наших військових, а інколи тіл і росіян?
Росіян більшою мірою навіть, за кількістю, так виходить. Дивіться, коли я їхав першого разу, я не знав, як я зреагую і психологічно, і фізіологічно, тому що це специфічні картинки й це достатньо специфічний запах… За нами навіть приглядали військові типу: "О, пацани нормально реагують і нормально себе поводять".
Ми отримуємо тільки координати, які ми повинні відпрацьовувати й далі ми вирушаємо за цими координатами. Зазвичай це вже якісь закинуті позиції. Це десь в полях і посадках. Коли ми працюємо на Півдні, коли перехрестя посадок, де був бій і там задвухсотили якихось "орків". Треба їх зібрати, скласти до мішків і описати, що знайдено, зробити їх огляд. Описуєш все, що треба.
Частіше це тіла, що просто лежать на землі. Їх навіть не треба відкопувати. Бої там були декілька тижнів, або декілька місяців. Восени ми підіймали тих, хто загинув ще навесні. І таке було.
Локація, де зазвичай доводилось працювати – це прифронтова зона. І це не можна назвати безпечною зоною для роботи волонтерів.
Ну, інколи прильоти бували. Ми працюємо і щось прилітає поруч. Звідки та що це було ми не знаємо, але воно прилетіло. Ми або знімаємось терміново, або просто ховаємось і потім вилазимо і продовжуємо роботу. Більша загроза від мінувань. Майже всі ці території залишаються замінованими. Перш ніж починається робота групи, якщо це окремо тіло і воно викликає питання, то спочатку "кішку" заводиш, смикаєш і якщо не підірвалося, то можемо відпрацьовувати.
Чи доводилось вам під час робіт знаходити щось таке, що вас здивувало?
Дуже багато речей, які ми знаходили… У одного, наприклад, був повний мішечок монет, українських. Нащо він їх набрав? Він тягав його за собою. Мародерство було присутнє. На позиціях ми знаходили телевізори, синтезатор. Там степ і нема до чого підключитись. Різні були речі такі.
Мені запам’яталась кепка. Армійське кепі росіянина. Він був поруч. Там було: "Среди воров все свои!". Там була така кокарда з нашивкою. Це була десантура, це була кардова частина, це було видно по решті знахідок. Ми розуміли, хто там стояв і це були не "вагнерівці", але він ходив з такою кокардою.
Спочатку дивувало, що у половини з них (якщо це були ДНРівці, або незрозуміло хто, бо не завжди є документи) це міг бути сталевий звичайний шолом. Не кевлар. Це може бути достатньо погана снаряга. У них були великі проблеми з медициною. Ти знаходиш джгут Есмарха, рожевий, як в автомобільних аптечках, а не нормальні турнікети й він просто втратив кров. Це причина смерті – бо не зміг поставити собі турнікет.
У вас є досвід роботи щодо ексгумації тіл другої світової війни та сучасної війни. Як вважаєте, в чому кардинальна різниця?
Емоції, мабуть… Та приблизно однаково. Коли ми там підіймали наших радянських воїнів 41 року, то це було… Знаєш, таке відношення, наче ти не власного діда шукаєш, але когось з його побратимів. Зараз трохи простіше, бо з орками працюєш майже як на конвеєрі. Підійшов, обшукав, оглянули, роздивилися всі його особисті речі: годинник, жетон. Татуювання обов’язково оглядаються на грудях, на плечах та на руках. Це фотографується. Намагаємося знайти документи. У мішок і на рефрижератор.
Що відбувається з тими, кого не змогли ідентифікувати? Що далі?
Коли все це привозимо на рефрижератори, далі з ними працюють криміналісти, криміналісти поліції й вони працюють, як би працювали з будь-яким мертвим тілом на території України. Є факт загибелі людини і з нею треба скласти повністю всі протоколи, які в цьому випадку складаються. Збуджується карна справа і все таке. Тоді обов’язково ще береться аналіз ДНК і вже за аналізом ДНК буде встановлена точно ця особа. Буде організовуватись відповідна процедура передачі з РФ. Поки обміну нема і це просто накопичується в рефрижераторних вагонах на станціях.
Чи можна зараз сказати, хоча б приблизну цифру, скільки тіл вам довелося знайти за цей час. І як багато буде роботи після нашої перемоги?
Я не можу сказати цифру. Наша одна група зробила з десяток відряджень. Я пам’ятаю, що у нас було одне відрядження – 67 орків і вісім чи дев'ять наших. Це одне відрядження – трохи більше як тиждень. Тому скільки взагалі не знає ніхто і це інформація, я думаю, що вона не … Ну ми з вами приблизно бачимо, як ЗСУ викладає цей калькулятор, який нас дуже тішить. Скільки тіл залишається? Я навіть приблизно не можу собі уявити, коли ми будемо заходити в Маріуполь, або коли заспокоїться ситуація навколо Соледару або Бахмуту. Ми розуміємо, що мова йде про тисячу тіл. Коли ви бачите "Вантаж-200" — це скоріше від свого підрозділу везуть
Чи є у волонтерів втома від війни?
У когось є, у когось нема, хтось в депресії, а хтось пішов на війну. Хтось відійшов від волонтерства, бо більше не може цим займатись. Хтось відійшов від волонтерства тому, що треба годувати родину. Ми всі різні і в нас всіх різна доля. Навіть різна доля в цьому одному, страшному році.
Давайте до чогось більш позитивного. Зараз ви займаєтеся іншим волонтерством і не тільки тим, про яке ми вже сказали. Розкажіть про це детальніше.
24/7 ми командою у сім хлопців та дівчат працюємо та забезпечуємо підрозділи ЗСУ. Якісь гуманітарні вантажі на той самий Херсон, ми відвезли, ще коли була окупація. Перерахувати все, це починаючи з допомоги з Аляски. Моя туристична колега їх відправляла. А далі було що завгодно. Ми здобували глушаки з США, ми привозили автівки. З Польщі зараз 500 турнікетів і ще 500 з Нью-Йорка. Загонимо ще одну машину і ще понад 500 турнікетів, крутих.
Чим будете займатися після закінчення війни?
Після перемоги?
Після перемоги!
Після перемоги я допишу нарешті дисертацію. Я хочу дописати той сценарій фільму, який я почав робити, ще до війни. Я поверну своїх дітей додому і буду з ними бавитись 24 години. Вони дуже за мною скучили, а я за ними. У мене доньки зростають, син. І я хочу повернути свою родину додому.
Читайте також
- Про покинуту техніку, тіла росіян та спілкування з рідними: одеські пошуковці розповіли, як ексгумують військових
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
