Бандурист Павло Ровенко народився на Одещині. Чоловік часто грав на вулицях Одеси та для військових, а також викладав відео з грою на бандурі в інтернет. З початком повномасштабного вторгнення спочатку подався у волонтери, пізніше вирішив вступити до лав ЗСУ. Про це він розповів в ефірі "Українського радіо.Одеса".
"Війна застала мене, як і більшість, в ліжку. Я собі мирно спав. Перші дні були важкі, теж не знав, що робити. Пізніше вже почав волонтерити і наступні три тижні більше часу проводив з апаратом для зварювання. Варили "їжаків", "часнички", робили перископи для хлопців. Різне робили, готувалися до оборони", — розповів музикант.

Після того, як здебільшого підготовка до оборони Одеси була завершена, перед Павлом вкотре постало питання про те, що робити далі.
"Наступний етап був – взяти в руки зброю. Тому я пішов добровольцем, я прийняв присягу на вірність нашому народу, нашій країні. Чому саме я пішов в Збройні сили — тут навіть, мабуть, питання не виникає. Тому що дивлячись на те, що гинуть наші діти, гинуть наші люди, такі незнайомі, але рідні люди, залишитися осторонь я просто не зміг" — зазначив Павло Ровенко.
Попри те, що зараз, як розповідає сам Павло, автомат в руках тримає частіше, ніж бандуру, все ж відзначає важливість музики в такі часи:
"Хоча зараз я частіше з автоматом, ніж з бандурою, але наша музика, наша пісня — це голос душі, це наша свідомість. Історична, аутентична свідомість. І обов’язково, я вважаю, наша культура має розвиватися. Нам це все необхідно. Тому музика дуже важливу роль відіграє в нашій культурі. Особливо в військові часи. Тому не соромтеся — співайте!".

Після того, як Павло пішов до лав ЗСУ, часу на музику залишилося в обмаль:
"Поєднувати службу і кобзарство трішечки важкувато, тому що просто мало вільного часу. Іде в країні війна і всі військові так чи інакше задіяні. Тому дуже рідко беру бандуру в руки. Але все ж при нагоді, хоч коли є вільна годинка і якщо ще хлопці просять, мовляв, зганяй за бандурою, то заспівати пару пісень потрібно".
Ділиться Павло також і тим, що з часом змінюються потреби в репертуарі – люди втомлюються від сумних пісень:
"Намагаюся підтримати, розважити, тому що від бойових чи якихось там ліричних пісень теж хлопці втомилися, від цього нашого жалю. Хочеться більше відволіктися, бо ми самі всі знаємо, що відбувається, і від навантаження психіка не витримує іноді".

Але навіть попри зростаючу популярність Павло продовжує грати перш за все для військових. Розповідає, що здебільшого так виходить, бо він сам знаходиться в оточенні військових-добровольців. Хоча потішити звичайних перехожих своєю творчістю він також не забуває.
"Коли, буває, відпускають десь на якийсь день, намагаюся вийти в місто, де б я не був і поспівати, трішки згадати, що я теж колись був кобзарем. Мені це дуже приємно, мені це дуже подобається", — розповідає Павло Ровенко.
Музикант розповів, що пишається тим, як одесити згуртувалися під час війни:
"Люди в нас молодці, організувалися, я дуже пишаюся ними. Я пам’ятаю перші пару тижнів війни, коли тисячі людей приходили на пляжі, вантажили мішки з піском. Настільки дружно об’єдналися, щоб захситити наше місто, нашу україну. Я пишаюся нашими одеситами, я радий, що я народився на Одещині".

Розповів Павло і про те, як змінила війна його погляди на власне життя:
"Виникає таке бажання і, я надіюся, що після перемоги так і буде — хочеться сім’ю та дітей. Я парубок неодружений, підморгую дівчатам, коли співаю, але все поки не складалося. А от на фоні війни все більше задумався, що хочеться мати своє, рідненьке".
Читайте також
- Військовослужбовці ВМС України збивають російські ракети, що летять на Одещину
- На Одещині підлітки повідомили про пожежу у будинку: цим врятували життя людині
- З Антарктиди на фронт: офіцер 28-ої ОМБр імені Лицарів Зимового Походу перетнув світ, аби захищати Україну
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області