Сергій Шелковников із позивним «Болт» з Ізмаїла Одеської області загинув у жовтні 2023 року на Луганському напрямку. Йому було 22 роки. Військовий виконував завдання на острові Зміїний, а після початку повномасштабного вторгнення служив на Донецькому та Луганському напрямках. Про службу Сергія, його останню розмову з близькими та те, як родина береже пам'ять про нього, Суспільному розповіла сестра військового Ольга Анкудінова.
«Я хочу бути як тато»: шлях до військової служби
Рішення піти на службу Сергій Шелковников ухвалив самостійно, попри проблеми зі здоров'ям та відстрочку від призову, розповіла сестра захисника Ольга Анкудінова. За її словами, рідні намагалися відмовити чоловіка, однак він був непохитним у своєму намірі.
«У нього були певні проблеми зі здоров'ям і була відстрочка. Ми його відмовляли, якщо чесно, щоб він не йшов служити, як відчуття якесь було. Але він сказав: «Ні, я піду служити, я хочу бути як тато», — прокоментувала Ольга.
Після мобілізації Сергій потрапив до 17-го прикордонного загону. Спочатку служив водієм, згодом пройшов навчання на снайпера та отримав посаду водія-снайпера. Певний час військовий служив на острові Зміїний.
«Сергій був відзначений паном президентом, як один з найкращих снайперів його підрозділу. Вони перебували на Зміїному десь два-три місяці, і після того, як вони зі Зміїного поїхали, він був окупований», — зазначила сестра захисника.
Перші дні повномасштабної війни та служба на Донецькому напрямку
Повномасштабне вторгнення чоловік зустрів на кордоні з Білоруссю. Звідти телефонував рідним і розповідав про ситуацію. За словами сестри, родина переживала за нього та намагалася підтримувати зв'язок:
«Ми дуже переживали, завжди на зв'язку були. Він завжди розповідав такі страшні речі. Чесно, я не вірила, що це все може відбуватись у XXI столітті. Йому було страшно. Він не розумів, чи повернеться, чи зможе вийти звідти живим».
Сергій повернувся з кордону та певний час ніс службу разом із побратимами в Ізмаїлі. Пізніше підрозділ направили на Донецький напрямок.
«Там їм було дуже складно, вони перебували в підвалах, консерви відкривали іржавими цвяхами. Чесно, ми як родина, ми сиділи і думали, боже, ми тут в теплому ліжку, їмо нормальну їжу, а вони там, бідні хлопці, не знають, як вижити. Дякувати Богу, він повернувся з Донецького напрямку», — прокоментувала Ольга Анкудінова.
Служба на Луганщині та загибель
Після Донецького напрямку Сергій повернувся на Одещину. Близько півроку він ніс службу в Ізмаїльському районі. Згодом військовий повідомив рідним, що їде на Луганський напрямок.
«Ми всі відмовляли його. У нас було передчуття, що він звідти не повернеться. Я ще завжди йому казала: "Дивись мені, якщо не повернешся, я тебе приб'ю". Ми сміялися дуже, він казав: "Не знайшлося ще такої кулі, яка проб'є Болтика". Це була остання фраза, яку я чула наживо», — розповіла сестра.
4 жовтня 2023 року військовий разом із побратимами вирушив на чергове завдання в Луганську область, у село Макіївка. До 10 жовтня він підтримував зв'язок із родиною, після чого попередив, що на кілька днів зникне зі зв'язку. 14 жовтня родина отримала повідомлення про загибель Сергія.
«13 жовтня мені вже було не дуже спокійно. Я розуміла, що він сказав, що його не буде три-чотири дні на зв'язку, але мені хотілося вже через два дні дізнатися, де він та чому не виходить на зв'язок. 14 жовтня нам відповів його побратим, що, на жаль, Сергія більше нема. Я дивилась у цей телефон так, ніби я сплю, ніби це не зі мною», — згадала дівчина.
Обставини загибелі Сергія
Ольга Анкудінова розповіла, що, за словами побратима Сергія, на позиціях військових почався обстріл із FPV-дронів та танків. Один із танкових снарядів влучив в окоп, де перебував її брат. Після вибуху військовий відчув поранення ноги. Побратим кинувся йому допомагати та зробив знеболювальний укол, щоб вони могли спробувати вибратися з позиції.
«Там був ще один поранений, якому пробило легені, і як здалося на той момент побратиму, він був важче, ніж Сергій. І він кинувся до нього, щоб допомогти йому дихати. І в момент, поки надавав медичну допомогу іншому, кожні 5-10 хвилин викрикував: «Сергію, ти як?». Сергій відповідав, відповідав, а потім затих. І коли він затих, побратим подумав, що він заснув від уколу», — розповіла Ольга.
За її словами, відповідно до офіційного висновку, військовому в живіт потрапили дрібні уламки, які спричинили розрив внутрішніх органів. Від отриманих поранень він загинув.
«Тіло нам так і не показали. Нам показали лише фото і опізнання було здійснено по фото. Чому ми його опізнали? Тому що на пальці була обручка, а він єдиний, хто із загиблих був одружений. Опізнали його по його берцям, штанам, кофті», — згадує Ольга.
«Це пам'ять, до якої можна доторкнутися»
Після загибелі військового родині передали його особисті речі, які він мав із собою під час виконання завдання. Серед них — рюкзак з осколковими пошкодженнями, військовий жетон, берці та форма. Частину речей залишили в родині, інші передали до музею, де облаштували виставку, присвячену загиблим захисникам.
«Для мене, в першу чергу, це пам'ять, до якої можна доторкнутися. Це єдине, що залишилось від мого брата і хотілось би, щоб ці речі були збережені не тільки в нашій сім'ї, але і щоб це бачили інші люди», — підкреслила Анкудінова.
Вона додала, що на честь Сергія відкрили меморіальну дошку в загальноосвітній школі №3, де він свого часу навчався. На її відкриття прийшли рідні, близькі, однокласники та однокурсники військового.
Сестра також зазначила, що для родини важливо, аби брата пам'ятали таким, яким він був за життя.
«Його пам'ятають і завжди відгукуються про нього тільки хорошим, тому що він дійсно був дуже хорошою людиною. Іноді хочеться щось розповісти йому, але я розумію, що вже він не візьме слухавку, не почує мене. Але я їду на кладовище, саджусь і просто розмовляю з ним. Я знаю, що він мене чує», — резюмувала сестра загиблого захисника.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook, Instagram та TikTok: головні новини Одеси та області.
Стежте за головними новинами Одещини в Google Новинах — збережіть тему Суспільне Одеса в обране, щоб не пропустити важливі події у вашому регіоні.
