Володимир Кулинич пішов добровольцем до війська у 18 років. Служив у 126-й бригаді територіальної оборони, воював на Херсонщині, пройшов Кринки та острів Козачий, дістав поранення, а після відновлення повернувся на фронт уже до морської піхоти. Навесні 2026 року, у 22 роки, військовий зник безвісти на Донеччині. Його мати Валентина Шатравка розповіла Суспільному, як родина розшукує Володимира та що відомо про його останній бойовий вихід.
Володимир — наймолодший із трьох синів у родині, де всі чоловіки стали на захист України. Його старший брат Сергій, який служив бойовим медиком, загинув 9 грудня 2024 року. Середній брат Олександр після поранення повернувся додому. Батько Володимира продовжує служити на фронті.
Пішов добровольцем у 18 років
За словами матері, 25 березня 2022 року Володимир прийняв військову присягу. Він служив у 126-й бригаді територіальної оборони та воював на Херсонському напрямку.
Валентина Шатравка розповіла, що першим добровольцем у родині став її син Олександр. Згодом він дістав поранення та був звільнений зі служби. Після нього до війська пішов і наймолодший Володимир.
«Менший Вова просто втік і теж пішов добровольцем», — каже вона.
На той час на фронті вже перебував і батько хлопця. Мати намагалася переконати Володимира залишитися вдома. Спочатку він погодився, однак невдовзі знову поїхав до побратимів.
«Коли ми стояли вже перед маршруткою на вокзалі, мені чоловік сказав: "Ти повинна розуміти одне, що Вову вдома не залишиш. Він все одно туди повернеться". І вийшло, що батько був правий», — розповіла жінка.
За словами жінки, син сказав їй, що їде на побачення до Одеси. Коли протягом дня він не телефонував, вона зрозуміла, що Володимир знову поїхав на фронт.
Під час служби Володимир дістав поранення колін та переніс операцію. Після цього його перевели служити на Одещину. За словами матері, через стан здоров'я він мав можливість звільнитися зі служби.
До поранення військовий пройшов, зокрема, Кринки та острів Козачий на Херсонщині. Після лікування, розповіла Валентина, близько трьох місяців він перебував у важкому емоційному стані, а потім вирішив повернутися до побратимів.
«Він мені казав: "Мама, я пройшов таку школу, що вже мене ніяка пуля не візьме. І нічого зі мною не станеться. Досвіду багато, всі гарячі точки пройдені, тому нічого зі мною не буде. Там хлопцям треба допомога"».
Володимир повернувся до морської піхоти та став командиром відділення. Спочатку служив на Херсонщині, згодом підрозділ перевели на Донеччину.
Останній дзвінок матері
За інформацією родини, Володимир зник безвісти під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Валентина Шатравка розповіла, що перед зникненням син зателефонував їй зранку, хоча військові виходили на позиції без телефонів:
«Каже: "Мама, сьогодні погода хороша і нас сьогодні заберуть". Я кажу: "Все, чудово, ми чекаємо, на зв'язку"».
Увечері Володимир більше не зателефонував. Спочатку жінка не хвилювалася: з попереднього досвіду знала, що після виходу з позицій військові могли кілька днів залишатися без зв'язку. Коли син не вийшов на контакт і пізніше, мати почала телефонувати його командирам та побратимам.
За її словами, військові, з якими вона говорила, розповідали, що частину групи успішно вивели з позицій, тоді як Володимир залишився там разом з іншими бійцями.
«Тоді ж дзвоню вже знов до того командира і кажу йому: "Як, це ви одних забрали, а тих оставили". Відповів: "У нього було завдання". Ну, завдання, то війна, є війна, це ж я теж розумію», — розповіла жінка.
Валентина стверджує, що до отримання офіційного сповіщення деякі військові повідомляли їй, у якому населеному пункті перебував її син. Пізніше, за її словами, частина людей перестала відповідати на дзвінки, а дехто заявив, що не знає Володимира.
Родина шукає Володимира самостійно
Після зникнення сина Валентина почала шукати його самостійно: публікувала інформацію та фотографії у соцмережах, зверталася до міжнародних організацій та Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Жінка розповіла, що у сповіщенні про зникнення був зазначений населений пункт приблизно за сто кілометрів від місця, де, за її інформацією, перебував Володимир:
«Я їм кажу: "Ви помилилися в населеному пункті". Мені кажуть: "Не може такого бути, це у бойовому розпорядженні". Я кажу: "Ну як це у бойовому розпорядженні написано, коли я точно знаю, де він був?"»
Разом із родичами інших зниклих безвісти військових Валентина також звертається по допомогу до релігійних громад. За її словами, один зі служителів погодився поширювати фотографії зниклих серед українських військових, які повертаються з російського полону та перебувають у центрах реабілітації й лікарнях.
Будь-яких підтверджених відомостей про долю Володимира родина наразі не має:
«Знаючи свого Вовку, він би мені подзвонив з будь-якої ситуації. Як він мені казав: "Мама, я навіть зніму берци і з берця тобі позвоню"».
Мати каже, що на сина чекає вся родина. Його батько продовжує служити на фронті й також намагається дізнатися будь-яку інформацію.
«Вова, чекаємо на тебе, вся сім'я чекає. І батько з фронту пише, звонить, переживає. І ми вдома, і сестра, і старший брат, і нікому покою немає», — поділилась жінка.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
