Після понад року лікування та реабілітації ветеран Андрій Корнієнко повернувся до рідної Березівки. Під час війни він пережив два поранення, дев'ять діб чекав на евакуацію та втратив руку й ногу. Нині він проходить реабілітацію, готується до протезування руки та планує повернутися до роботи. Свою історію захисник розповів Суспільному.
"За мною прийшли на дев'яту добу"
За словами Андрія, 20 червня 2024 року він був мобілізований до десантно-штурмових військ. Першого поранення зазнав під час боїв на Курщині.
"Перше поранення отримав мінно-вибухове на Курщині. Порвало ноги трохи, але швидко все зажило, швидко повернувся у стрій", — розповів ветеран.
Друге поранення він отримав рівно через рік. Під час стрілецького бою поряд розірвалася протитанкова міна, скинута з дрона.
"Після цього було дев'ять діб очікування, тому що небо було закрите. За мною прийшли на дев'яту добу, тому і втратив ногу", — сказав Андрій.
Він пояснив, що нога була зламана у шести місцях. Бронежилет і рука, за його словами, врятували йому життя. Спочатку військового доправили до Сум, де ампутували руку, а згодом перевезли до Києва.
"Моя нога за всіма ознаками була ціла, тільки переломи закриті. Відмерли за дев’ять діб нервові закінчення. Тобто нога вже не мала ніякої чутливості", — пояснив чоловік.
Попри важке поранення, Андрій каже, що вистояти допомогли близькі.
"Бог милував. Завдяки моїй дружині і молитвами мого сина, і всіх людей, хто в Березівці. За мене переживало багато народу, як я зрозумів. Мені почали дзвонити, як тільки я отримав поранення, майже всі", — сказав Андрій.
Під час лікування дружина неодноразово приїжджала до нього, залишаючи дітей із бабусею. Згодом привезла й сина. Лише останні кілька місяців реабілітації ветеран був сам.
"Повернувшись додому, ожив ще раз"
Повернення додому після тривалого лікування стало для Андрія особливо емоційним.
"Душа переповнена емоціями. Багато знайомих… Взагалі такий теплий прийом. Я зараз слова до купи зібрати не можу. У мене всередині такий ураган. Повернувшись додому, ожив ще раз. З'явилося ще більше бажання реабілітуватися і повертатися до нормального життя", — поділився чоловік.
За словами Андрія, його зустрічали сусіди, друзі та рідні. Найбільше він чекав зустрічі із семирічною донькою, яка має аутизм і яку не бачив понад рік.
"Вона підійшла, пощупала мою ручку. Каже: “Тато, ручка — робот, ніжка — робот?” Вона також хвилювалася з цього приводу сильно", — розповів ветеран.
"Мати мене провела, але так і не дочекалася"
Повернення додому затьмарює втрата, адже поки Андрій лікувався після поранення, померла його мати.
"Мати мене провела, але так і не дочекалася. Померла 18 жовтня — якраз у день народження нашої доньки, на її семиріччя. Мамі було 75 років, вона чуть-чуть не дотянула до 76. На похорон потрапити не зміг, тому що я був весь у шрамах, порізаний, тільки після операції", — сказав чоловік.
"Дома, як то кажуть, і стіни лікують"
Зараз ветеран уже користується протезом ноги та готується до протезування руки. Після завершення реабілітації він планує повернутися до своєї справи — ремонту та реставрації меблів:
"Спочатку реабілітація, нормально навчитися працювати з рукою, потім далі продовжувати працювати. Народу треба спати і сидіти комфортно".
Попри пережите, Андрій з оптимізмом дивиться у майбутнє.
"Дома, як то кажуть, і стіни лікують. Так що будемо сподіватися, що все буде добре".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області.
