Одеський ветеран російсько-української війни Георгій Овощніков двічі долучався до війська — спочатку як капелан під час АТО, а після початку повномасштабного вторгнення вступив до лав тероборони. Після звільнення зі служби він повернувся до психологічної практики та нині допомагає ветеранам і військовослужбовцям долати наслідки пережитого на фронті. Своєю історією він поділився із Суспільним.
"На війні потрібні були не лише військові, а й ті, хто вміє слухати"
Георгій хотів долучитися до Збройних Сил України ще у 2014 році, коли розпочалася війна на сході України. Чоловік поділився, що на той момент йому було вже 56 років, тому він був майже певен, що отримає відмову. У 2016 році знайомі запропонували йому поїхати на фронт як капелануВійськовий капелан — це офіційно працевлаштований священнослужитель, який служить у війську. Його головна місія — духовна та морально-психологічна підтримка військовослужбовців.. Оскільки Овощніков є дипломованим психологом та має богословську освітуБогословська освіта (теологія) — це вивчення релігійних вчень, священних текстів і філософсько-релігійного спадку., вирішив погодитися.
"На війні потрібні були не лише військові, а й ті, хто вміє слухати. Хто вміє підтримувати. Потрібні капелани", — поділився він.
За словами Георгія, рідні та близькі підтримали його прагнення долучитися до війська. Чоловік розповів, що родина часто нагадувала, як пишається його вчинками.
"Мінометні обстріли могли тривати і по чотири години"
Наприкінці 2016 року чоловік вирушив до Луганської області, де працював із військовими 14-ї окремої механізованої бригади. Служба, як він розповідає, проходила безпосередньо поруч із позиціями. Обстріли мінометамиМіномет — це тип артилерійської зброї, призначений для навісного обстрілу мінами укритих цілей, руйнування польових укріплень, а також ураження живої сили та техніки. могли тривати годинами, тому побратими часто потребували психологічної допомоги та підтримки й віри.
У таких умовах він виконував роль капелана: спілкувався з військовими, проводив розмови, а інколи — молитовні практики. Саме там, за його словами, сформувався досвід поєднання духовної підтримки та психологічної роботи.
"Мінометні обстріли могли тривати і по чотири години. І ти сидиш у землянці з хлопцями, а вони на тебе дивляться і не знають, що робити. І ти починаєш молитися, читаєш псалмиПсалми — це поетичні тексти, духовні пісні та молитовні гімни., і інколи через 10–15 хвилин просто настає тиша. І вони (побратими, — ред.) потім на тебе дивляться і не розуміють, що це було. Але всі радіють, що змогли вижити", — поділився ветеран.
"Я бачив, що людину турбує щось глибше"
Окрім духовної підтримки, Георгій часто проводив і психологічні практики з людьми, які перебували безпосередньо на передовій. За словами ветерана, саме там він побачив, наскільки важливою для військовослужбовців є можливість виговоритися.
"До мене приходили на сповідь, а я бачив, що людину турбує щось глибше. Тоді починалася вже психологічна робота. Іноді достатньо було дати можливість сказати те, що роками залишалося всередині", — згадав Георгій.
"Я відчув, що мушу бути не тільки поруч, а й у строю"
З часом військова посада Георгія Овощнікова змінилася. У 2017 році він ухвалив рішення приєднатися до бойового підрозділу вже як військовослужбовець. Сам він пояснює це внутрішнім відчуттям відповідальності, оскільки хотів більш активно допомагати побратимам.
Так він долучився до 30-ї бригади, де служив як сержант. Згодом він потрапив у район Мар’їнки, де, за його словами, постійно тривали інтенсивні бої. Там він виконував інші функції, пов’язані з військовою службою, але психологічний досвід, за його словами, залишався частиною його взаємодії з людьми.
"У якийсь момент я відчув, що мушу бути не тільки поруч, а й у строю. Мені треба бути разом з ними. Я розумів, що це інший рівень відповідальності, але це було моє рішення", — поділився Георгій.
У 2018 році, після досягнення 60-річного віку, Овощнікова демобілізували за наказом. Тоді він деякий час жив у Києві, але згодом повернувся до Одеси. Це місто, як він каже, залишається для нього рідним — тут родина, діти й онуки. Чоловік відновив приватну практику в Одесі та почав працювати з ветеранами.
"Важко дізнаватися про загибель хлопців"
24 лютого 2022 року, коли Георгій почув перші вибухи в Одесі, вирішив знову долучитися до лав Збройних Сил. Чоловік розповів, що вже наступного дня пішов до військкомату, проте там йому відмовили через вік.
"Мені було 63 роки. Я сказав, що готовий захищати Україну. У військкоматі відповіли, що через вік не можуть мобілізувати. Мені порадили звернутися до тероборони", — згадав ветеран.
Так він потрапив до 122-ї окремої бригади територіальної оборони, де став головним сержантом роти забезпеченняРота забезпечення — це ключовий тиловий підрозділ, який відповідає за безперебійне постачання військ усім необхідним для життя (снарядами, патронами, мінами тощо), пересування та ведення бойових дій.. Окрім службових обов’язків, Георгій допомагав із психологічною підготовкою новобранців, багато з яких вперше тримали зброю в руках.
"Важко дізнаватися про загибель хлопців, які ще вчора прагнули захищати батьківщину. Багато з них були ще зовсім молодими", — поділився він.
"Вони кажуть мені: "Ти свій"
У 2023 році через вік його вдруге звільнили зі служби. Георгій розповів, що йому знадобилося декілька місяців, щоб знайти в собі сили повернутися до цивільного життя. Тоді він вирішив відновити психологічну практику. Нині ветеран працює гештальт-терапевтом та проводить зустрічі для ветеранів в одному з одеських ветеранських просторів.
За словами Георгія, військовослужбовці та ветерані часто звертаються до нього саме тому, що він має власний бойовий досвід:
"Вони кажуть мені: "Ти свій". І це правда. Я не читаю їм теорію. Я знаю, що таке війна, що таке обстріли, страх, повернення додому після служби. Я сам через це проходив. Буває, телефонує людина і каже, що її накрило посеред вулиці, що не може стояти на ногах. Ми говоримо 10–15 хвилин, і поступово вона повертається до реальності".
"Я пишаюся тим, що всі чоловіки в нашій родині стали на захист країни"
Овощніков зазначив, що пишається усіма членами своєї родини. За його словами, онук служить у 3-й штурмовій бригаді, син — також на фронті.
Сам Георгій каже, що війна для його родини стала спільним досвідом, але водночас і точкою опори, де кожен виконує свою роль — хтось воює, а хтось підтримує тих, хто повертається.
"Я пишаюся тим, що всі чоловіки в нашій родині стали на захист країни. У кожного своя історія, але всі вони зробили свій вибір", — поділився ветеран.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
