Одесит Олександр Прімак долучився до захисту України у 2014 році після початку російської агресії. Через вік йому спочатку відмовляли у службі, однак чоловік пройшов вишкіл, підписав контракт зі Збройними силами та воював на Луганщині й Донеччині. Після звільнення зі служби ветеран разом із побратимами створив громадську організацію та ветеранський клуб, де нині допомагає військовим адаптуватися до цивільного життя. Свою історію він розповів кореспондентам Суспільного.
"Одразу же ми пішли "на нуль"
Після окупації Криму у 2014 році Олександр Прімак долучився до самооборони Одеси. Тоді він хотів вступити до лав Збройних Сил України, проте йому відмовили через вік — на той момент чоловікові було 56 років. Втім, ветеран все ж пройшов вишкіл та долучився до новоствореної роти при військкоматі. Її частиною він був до 2016 року.
"У 2016 році нас прийшло близько 10 хлопців, тоді нам нарешті дозволили підписати контракт. Ми долучилися до Збройних Сил 59 бригади. Одразу же ми пішли, як сьогодні кажуть, "на нуль". Тобто ми долучилися і нас відправили в діючий підрозділ, де ми і захищали кордони України", — згадав Олександр.
"Раптом стається так, що його немає. Він загинув"
Бойові завдання чоловік виконував на Донецькому та Луганському напрямках. Тоді він був старшим опорного пункту та мав десятьох підлеглих. Чоловік поділився, що мав організовувати роботу так, щоб всі побратими перебували у безпеці й мали змогу оборонятися.
Він називає важким кожен день, проведений в зоні бойових дій. Найважчим у службі називає втрату побратимів.
"На нулі" немає легких днів. Були ситуації, коли позиція палала, і ми з палаючої позиції витягували боєкомплекти. Дуже багато хлопців опіки отримували. Бойові вогневі зіткнення були. Дуже важко, коли ти знаєш особисто хлопця і цінуєш його. І раптом стається так, що його немає. Він загинув", — поділився ветеран.
"Бій був дуже потужний"
За словами ветерана, бійцям допомагала підтримка один одного, гумор і спілкування про родину та дітей. Окремо згадує дитячі малюнки, які надсилали військовим.
"Це дуже зворушливо. Це людину повертає в нормальний стан. Вона розуміє, для чого тут перебуває", — зазначив чоловік.
Олександр також пригадав один із боїв, під час якого російські військові намагалися штурмувати позицію. Тоді поруч із бійцями перебував капелан, якого він не міг знайти під час обстрілу. Чоловік поділився, що сильно переживав, оскільки було дуже небезпечно.
"Бій був дуже потужний. Я контролював, де хто знаходиться, перекриває своїм вогнем якусь свою зону. Але я не побачив нашого капелана. Я думаю: чи він побіг кудись, чи щось сталося з ним. Я очима шукаю — його немає. Пробіг по траншеї — немає, ніхто його не бачив. Я в бліндаж дивлюся, а він спокійно сидить і читає молитву. Це було дивно, що він не розгубився, але ця молитва, може, на той час і допомогла нам. Тому що втрат не було, ми відбили цей наступ", — згадав він.
Ветеранський простір
У 2018 році Олександра звільнили зі служби через вік — тоді йому виповнилося 60 років. Чоловік розповідає, що важко переживав це рішення, оскільки його побратими залишилися на фронті.
Саме тоді разом із товаришами він почав працювати над створенням ветеранської організації, де військовослужбовці, ветерани та їхні родини можуть проводити час та отримувати психологічну і юридичну допомогу. У 2019 році її офіційно зареєстрували.
"У мене досвід є, чому не беруть?"
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік знову намагався повернутися до війська. У 2022 році він приїхав до військкомату одразу після перших вибухів в Одесі. Чоловік зазначив, що вважав своїм обов’язком захищати рідну країну.
"Я вважаю себе людиною козацького роду. Козак — це стан душі, це воїн, це творець блага, який може захистити те, що він створив", — зазначив ветеран.
Спочатку йому вкотре відмовили через вік, однак після розмови з одним із військових усе ж погодилися взяти до тероборони.
"Я почав дуже наполегливо не просити, а вимагати. На крик, на цей шум підійшов військовий підполковник, щоб розібратися, що ж там дядько бушує. Ну я йому кажу: "Пане полковнику, що за справи? У мене досвід є, чому не беруть?" По спілкуванню він зрозумів, що дійсно комусь треба навчати (інших військовослужбовців, — ред.). Так воно і сталося. Мене все ж таки взяли в тероборону", — згадує чоловік.
У теробороні Одещини Олександр служив до осені 2022 року. Після 65-річчя його знову звільнили. Чоловік поділився, що не міг сперечатися з цим рішенням, проте самовільно не залишив би побратимів.
Ветеранський клуб і допомога побратимам
Нині Олександр Прімак працює координатором ветеранського клубу. Каже, що тепер його головне завдання — допомагати військовим та ветеранам адаптуватися після служби. За словами чоловіка, ветеранам важливо мати простір, де вони можуть спілкуватися з людьми, які мають схожий досвід.
Олександр вважає, що добре розуміє потреби ветеранів і знає, як підтримати людину або допомогти знайти необхідних фахівців.
"Я знаю, що я потрібен зараз тут. Побратим для побратима — це дуже потужна моральна складова", — зазначив він.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
