У 1844 році Тарас Шевченко, перебуваючи в засланні, отримав писанку з Одеси. Якою могла бути ця писанка і що означали її візерунки — обговорили під час культурної реконструкції в межах радіопроєкту "Світло незабутих предків" "Українського радіо Одеса".
До розмови долучилися фахівчині Одеського обласного центру української культури — директорка Валентина Вітас, майстриня Антоніна Димова та дослідниця нематеріальної спадщини Маріана Панасюк.
Як писанка з Одеси потрапила до Шевченка
Напередодні Великодня 1844 року поет отримав листа від свого друга Андрія Лизогуба, який мешкав в Одесі. Ці листи цитує одеський краєзнавець Тарас Максимюк.
У листі Лизогуб повідомляв:
"Христос Воскрес! Посилаю вам писанку!"
У відповідь Шевченко писав, що подарунок дістався до нього неушкодженим:
"Спасибі тобі ще раз за писанку. Дійшла вона до мене цілісінька, і в той самий день прийшло мені разрішення малювать, а на другий день приказання у поход виступать. Щирий твій Т. Шевченко".
Як створювали писанки на Одещині
У XIX столітті писанкарство було частиною щоденного життя — передусім у селах.
“Це більше, ніж просто традиція. Люди чекали весни і вкладали у писанки свої бажання — врожаю, достатку, добробуту”, — пояснюють майстрині.
Розписували писанки переважно жінки. Знання передавалися неформально — у родинному колі.
"У сім'ї не було якихось майстер-класів, але коли бабуся розписувала, то онуки сиділи з нею і писали. Мама також розписувала, вона передавала свої знання дівчаткам. Те, що це були жінки, це однозначно. Таких масових зібрань, де розписувати вчили — не було".
Писанка як "листівка": що означали візерунки
Як зазначають дослідниці народного мистецтва, певна свобода у створенні орнаментів була, проте ця творчість не була хаотичною — вона спиралася на глибоко вкорінену символіку.
"Кожен візерунок неповторний. Хто що задумав, той намалює і виріже", — каже Маріана.
У традиційній культурі існувало кілька способів оздоблення яєць: писанки, крашанки, дряпанки, шкрябанки. Усі вони були варіаціями символічно оформленого яйця. Із приходом християнства цей образ не зник, а був переосмислений і включений у нову обрядовість — так само, як паска чи хліб.
Писанка могла слугувати оберегом, засобом ритуального впливу або навіть "інструментом" комунікації. Її використовували, щоб "запросити дощ", забезпечити врожай тощо. Або ж писали для хворої людини, вкладаючи у символи побажання здоров’я.
"Це могли бути листочки дуба, і на якийсь добробут, і засіяна нива. Тобто сюди людина вкладувала вже те, що їй хотілося. Коли ми розуміємо, що зернина падає, потім вона виростає і продовжує життя, то чому засіяне поле не може бути (символом, — ред.) покращенням здоров'я?" — розповідають фахівчині.
За словами дослідниць, писанка у традиційній культурі виконувала ще й комунікативну функцію. Вона могла бути знаком привітання, побажання або навіть соціального зв’язку — своєрідною "першою поштовою листівкою".
"Писанка, це фактично перша поштова листівка. Як би там не було, вона передавалася з руки в руки. Людина, яка писала цю писанку, знала ці знаки" .
Серед поширених символів:
- дубове листя — сила і достаток,
- засіяне поле — продовження життя,
- сонячні знаки — енергія та відродження.
Символи Півдня: що вирізняло писанки Одещини
Як розповідають майстрині, хоча писанкарство Півдня України досліджене менше, ніж, наприклад, на заході, воно має свої характерні риси. Зокрема, відзначається специфічна кольорова гама та орнаментика.
Фахівчині зазначають, що цінним джерелом для вивчення є опис колекції народних писанок, укладений Сергієм Кулжинським у 1899 році. У ньому зафіксовані писанки з різних регіонів України, зокрема 17 зразків із територій сучасної Одещини та Херсонщини. Це свідчить про існування локальної традиції, хоч і менш задокументованої.
Одним із найвідоміших символів є писанка "сорокопуть" — оберег, що уособлює перетин шляхів.
"На писанці виглядає як дві сварги,Прадавній сакральний символ у формі хреста із загнутими кінцями, що обертаються, який уособлює рух сонця, життя, творення та єдність мужнього і жіночого начал. накладені одна на одну", — пояснюють майстрині.
Такий орнамент був особливо актуальним для регіону, через який проходили численні торгові та культурні маршрути.
"Це була оберегова писанка для Одещини, її брали чумаки в дорогу. Це земля, яка була завжди на краю біля моря і через неї проходили різні дороги. Це все варіант перетину різних шляхів, як торгових, військових, наукових", — пояснюють фахівчині.
Інша назва цього символу — "козачі левади", і традиційно він виконувався у зелених тонах.
Якою могла бути писанка для Шевченка
Майстрині припускають, що писанка для Шевченка могла поєднувати символи Півдня, наприклад, вже згаданий "сорокопуть" і мотиви, близькі йому самому. Оскільки поет цікавився козацькою тематикою, цей символ майстринями розглядається як потенційно доречний.
“Це могли бути солярні знаки, грабельки, ромби із засіяною нивою”, — зазначають вони.
Ймовірна кольорова гама:
- чорно-червона,
- зелено-чорно-біла,
- приглушені природні відтінки.
Окремо розглядається варіант інтерпретації цього образу у техніці витинанки. Зокрема пані Маріана Панасюк каже:
"Я б зобразила море, символ безкінечник, який уявляється як морська хвиля. Можливо, сонце, що характеризує наш край. Колоски, різнотрав'я степове".
Вона також додає, що колористика такої інтерпретації могла б ґрунтуватися на м’яких природних відтінках: жовтих і бежевих тонах із синіми акцентами, що передають морські мотиви та простір південного краю.
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області.
