Після хвилі публічних дискусій щодо можливого плагіату в проєкті пам’ятника Лесі Українці в Одесі місто перейшло до практичних рішень. Автор роботи не визнав запозичень, незалежну експертизу наразі не проводили, а сам проєкт планують доопрацювати з урахуванням зауважень і включити до інвестиційних програм. Водночас у професійному середовищі триває полеміка щодо художньої якості та принципів створення публічних монументів.
Подібність до київського монумента: аргументи критиків
Після оголошення результатів конкурсу в лютому цього року частина фахової спільноти звернула увагу на подібність проєкту-переможця одеського пам’ятника Лесі Українці до вже існуючого монумента в Києві авторства скульпторки Галини Кальченко.
Однією з перших про схожість заявила мистецтвознавиця, кураторка та журналістка Олена Балаба. Вона нагадала, що авторське право в Україні діє протягом усього життя митця і ще 70 років після його смерті, а отже строк охорони авторського права Галини Кальченко не сплив.
Балаба вважає, що у випадку звернення нащадків до суду справа може мати перспективу:
"Якщо хтось її нащадків зараз подасть до суду, вони виграють, бо будь-який юрист скаже, що це плагіат".
Технічні збіги та критика художнього підходу
Найдетальніше порівняння київського пам’ятника Лесі Українці авторства Галини Кальченко та одеського проєкту Миколи Білика в коментарі Суспільному навела мистецтвознавиця Наталія Кушнірук.
За її словами, автори переможного проєкту змінили окремі деталі, однак базова модель залишилася незмінною: ідеться не про загальну "схожість", а про повторення конкретної авторської інтерпретації.
"Автори просто змінили деякі деталі, але в цілому композиція повторює модель відомого пам'ятника Лесі Українці в Києві авторства радянської скульптурки Галини Кальченко", — сказала Кушнірук.
Мистецтвознавиця наголосила, що в монументальній скульптурі справді існують типові пози, однак у цьому випадку, за її оцінкою, відтворено не типову схему, а саме індивідуальне пластичне рішення:
"Конкретно в цій скульптурі була скопійована авторська інтерпретація образу. Композиційний каркас, пластична логіка залишилися ті самі".
Окремо Наталія Кушнірук звернула увагу на якість виконання та пластичні деталі одеського проєкту, які, на її думку, поступаються оригіналу.
На її переконання, пам’ятники таким постатям у контексті сучасної України мають пропонувати унікальний, глибоко осмислений художній образ, а не калькування відживших радянських стандартів.
Деякі мистецтвознавці зосередилися не лише на юридичному аспекті, а й на художній якості проєкту.
Художниця Юлія Манукян у своєму дописі у Facebook різко відреагувала на результати конкурсу:
"Це якийсь "скульптурний" пранк – не муже бути, щоби роботи такого низького рівня були нагороджені, ба більше – одна з них реалізована".
Чи коректно говорити про плагіат?
Водночас частина фахівців закликає обережніше використовувати саме поняття "плагіат".
Мистецтвознавиця та кураторка виставок Діана Клочко зазначає:
"Я не одеситка. Отже коментувати конкурс не маю морального права. Скажу лише, що поняття плагіату в пластичних мистецтвах не визначене, особливо у попередніх ескізах".
Художник Сергій Савченко також не погоджується з таким формулюванням:
"Коли вперше пролунало слово "плагіат", воно, за моїм досвідом, має майже магічний ефект на середовище. Далі доводиться або публічно виправдовуватися, або навіть з’ясовувати в суді, наскільки коректно цей термін застосований до конкретного твору. Я не погоджуюся з використанням слова "плагіат", бо вважаю його несправедливим і таким, що може спровокувати судову тяганину".
Експертиза та відкрите обговорення
На тлі публічних звинувачень у плагіаті депутатка міської ради Ольга Квасніцька раніше ініціювала проведення мистецтвознавчої експертизи щодо дотримання авторських прав та академічної доброчесності.
Зустріч "Майбутнє пам’ятника Лесі Українці: Відверта розмова", яка відбулася в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці імені М.С. Грушевського 25 лютого, стала майданчиком для професійної дискусії за участі архітекторів, митців і громадськості. За словами Квасніцької, формат відкритого обговорення отримав позитивні відгуки, адже дозволив залучити фахове середовище до обговорення проєкту.
Під час зустрічі автор проєкту, скульптор Микола Білик, не визнав наявності плагіату у своїй роботі. Водночас, як зазначає депутатка, станом на сьогодні жоден із тих, хто публічно заявляв про порушення авторського права, не ініціював проведення відповідної незалежної експертизи.
Окремо вона звертає увагу на фінансовий аспект питання. За її словами, комплексна мистецтвознавча експертиза, яка мала б охопити і питання плагіату, і питання порушення прав інтелектуальної власності, оцінюється приблизно у 200 тисяч гривень. При цьому сам конкурс уже коштував міському бюджету близько 300 тисяч гривень.
З огляду на це, міська влада наразі не ініціює проведення експертизи власним коштом і займає вичікувальну позицію. За словами Квасніцької, доцільно було б, аби таку експертизу замовила сторона, яка висуває звинувачення.
Водночас депутатка повідомила, що під час неформальних консультацій з організацією, яка проводить фахові дослідження щодо плагіату, один із експертів висловив думку про відсутність ознак плагіату.
Що далі?
Триває робота над удосконаленням самого пам’ятника. Микола Білик погодився врахувати зауваження та пропозиції, які звучали під час публічного обговорення.
Паралельно місто розпочинає підготовку до наступних етапів реалізації. Зокрема готується рішення виконавчого комітету про затвердження результатів конкурсу, внесення в програму "Дрім"Система управління публічними інвестиціями спорудження пам’ятника, щоб забезпечити фінансування подальших робіт.
Також ухвалено рішення створити робочу групу для розробки концепції благоустрою всього парку Лесі Українки. Йдеться про формування сучасного публічного простору — інтерактивного, доступного, освітленого, придатного для проведення культурних і літературних заходів просто неба, розповіла Суспільному Ольга Квасніцька.
Якою має бути сучасна культура і роль публічного мистецтва
Дискусія довкола одеського пам’ятника фактично переросла рамки одного конкурсу. Йдеться не лише про можливий плагіат чи композиційні збіги, а про принципове питання: якою має бути сучасна українська культура і яку роль відіграє публічне мистецтво у формуванні національної ідентичності.
Художник Михайло Деяк вважає, що проблема ширша за конкретний випадок і пов’язана з інерцією сприйняття мистецтва ХХ століття. Він переконаний, що в Україні пам’ять часто трактують як необхідність встановити зрозумілу реалістичну фігуру, а не як пошук сучасної форми осмислення постаті.
У коментарі Суспільному він наголосив, що пам’ять — це не лише пам’ятники, а насамперед речі, які змушують людей думати.
Мистецтвознавиця Наталія Кушнірук наголошує, що проблема має системний характер:
"Україна досі не повністю вийшла з інерції радянської монументальної пропаганди, радянської моделі, яка передбачала ієрархічність, канонічну позу, академічний реалізм як єдину правильну мову, а ще, звісно ж, ідеологічну функцію пам'ятника. Проте сучасна Європа і світ давно працюють інакше".
За її словами, у сучасному контексті монумент повинен створювати простір для осмислення:
"Публічна скульптура має бути в першу чергу простором для інтелектуального переживання. Монументальні проєкти мають супроводжуватися кураторами з досвідом роботи в сontemporary artмистецтво, що твориться в теперішній момент. І, звісно ж, потрібні зміни в освіті, переосмислення канону".
Вона підкреслює, що йдеться не лише про окремий пам’ятник, а про культурну політику держави та механізми ухвалення рішень:
"Має бути чітка і послідовна державна культурна політика. І має бути якісний, прискіпливий громадський контроль".
Читайте нас у Telegram, WhatsApp, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області
